Психоделічна психотерапія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:32, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.

Психоделічна психотерапія (наприклад, ЛСД-психотерапія) — психотерапевтичні практики з використанням психоделіків, особливо серотонінергічних, таких як LSD, DMT, псилоцин. Прихильники психоделічної терапії вважають, що ці препарати сприяють розкриттю і дослідженню людиною, з допомогою психолога, прихованих сторін своєї психіки, з метою самовдосконалення, позбавлення від алкогольної[1] та інших залежностей.

Історія досліджень до законодавчої заборони

Протягом 1950-х — 60-х років дослідження психоделічних речовин спонсорувалися урядами США, держав Західної Європи, а також СРСР. Стимулювали дослідження гіпотези про те, що галюциногени допомагають позбутися від шкідливих звичок, та від дистресу хворих у термінальній стадії. Експерименти давали добрі результати, приносячи учасникам відчуття душевного підйому, що надовго зберігалося[2].

У 1961 році при тестуванні на пацієнтах, що помирали від раку[3] та відчували напади відчаю від сильного болю, психоделічна психотерапія не чинила суттєвого впливу на фізичне здоров'я пацієнтів, але призводила до таких психологічних ефектів, як зникнення депресії, болю, прийняття хвороби і швидкої смерті[4], позитивної зміни емоційного статусу[5].

У 1963 році Тімоті Лірі і Річард Олперт були звільнені з Гарвардського університету через звинувачення у використанні невідповідних методів дослідження галюциногенів (проведення випробувань над студентами), на них покладається частина провини за потрапляння психоделіків на вулиці і зростання їхнього неконтрольованого вживання, внаслідок якого уряд США у 1970 році прийняв закон про контрольовані речовини, яким заборонив фінансовані з федерального бюджету  випробування психоделіків на добровольцях.

У 1964 році Ерік Каст (Eric Kast) з Чиказької медичної школи писав з приводу своїх дослідів, щодо полегшення страждань хворих на термінальній стадії за допомогою ЛСД:

Пацієнти перестали безперервно думати про катастрофічність свого становища, вільно говорили про неминучість смерті з почуттям, зовсім не властивим людям західної цивілізації, яке полегшувало їхній душевний стан.

Схожі результати отримали Станіслав Гроф і Вільям Річардс (William Richards) з державного госпіталю в Спрінг-Гров біля Балтимора, які використовували також дипропилтриптамін.

Альтернативні методики

Внаслідок заборони психоделічної психотерапії, Станіслав Гроф (разом з дружиною Крістіною) у 1975 році запропонував метод холотропного дихання, як такий, що дозволяє досягти змінених станів свідомості, аналогічних до тих, що викликаються психоделічними речовинами.

Дисоціативи

У 1990-х роках, за допомогою кетаміну, в Росії ряд фахівців, включаючи Євгена Крупицького, проводили психоделічну психотерапію алкоголізму, причому, чим більш глибоким був катарсис, чим більш негативними у пацієнта були психоделічні переживання, тим тривалішою була ремісія[6][7]. Кетамін може допомагати від регіональних болів і виступати як антидепресант[8], причому діє в малих дозах і має кращу антидепресантну дію, ніж прозак.

Психоделіки

У 2001 році в університеті Джона Хопкінса професор психіатрії та нейрофізіології Роналд Гріффітс провів вивчення псилоцибіну на 36 добровольцях. Досліджувався як його психоспіритичний вплив на здоров'я, так і усунення або пом'якшення симптомів різних психічних і поведінкових розладів у тих випадках, коли традиційні методи не допомагають. Учасники дослідження, в результаті експерименту, продемонстрували поліпшення як фізичного, так і психічного стану, що було підтверджено їх родичами, які нічого не знали про експеримент. Хоча підбиралися добровольці знайомі з духовними практиками[9], приблизно третина учасників експерименту відчували непереборний страх, а у п'ятої частини були напади параної безпосередньо під час сеансу, які усувалися завдяки нагляду досвідченого медичного персоналу. Загалом, попередній відбір добровольців і їх психологічна підготовка дозволяють звести до мінімуму небажані побічні ефекти, і, на думку дослідників, психоделіки можна буде випробувати як ліки в таких станах, як аномальна харчова поведінка, сексуальні розлади, адаптаційні порушення.

Емпатогени

Після криміналізації МДМА в США в 1985 році була заснована некомерційна Багатопрофільна асоціація психоделічних досліджень, яка, зокрема, зайнялася тим, щоб МДМА визнали лікарським засобом, який можна відпускати за рецептом[10]. Препарат полегшує психотерапію, зменшуючи страх, що дозволяє пацієнтам знову переживати травмуючі спогади без емоційного перевантаження[11].

Попередні результати свідчать про те, що МДМА-терапія посттравматичного стресового розладу може бути ефективною для людей, яким не допомогли інші види лікування[12][13].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Вяткин А. Эзотерическая наркология. — Изд. группа «Весь». — С. 27. — 149 с. 
  2. ↑ Рональд Гріффітс (Ronald R. Griffiths), Чарльз Гроб (Charles S. Grob). Галлюциногены как лекарства // В мире науки : журнал. — 2011. — № 2. — С. 57-59. — ISSN 0208-0621.
  3. ↑ Коммерсант власть. — Издательский дом «Ъ», 2001. — Вип. 26-30. — С. 45.
    У 1961 році Гроф очолив проект з вивчення впливу психоделічної психотерапії на людей, що помирають від раку
  4. ↑ Страссман, Рик. ДМТ — молекула духа (Революционное медицинское исследование околосмертного и мистического опыта). — Изд. группа «Весь». — С. 37. — 349 с. — ISBN 5957319309. — ISBN 9785957319306.
  5. ↑ Совиет Унион. Министерство высшего и среднего специального образования — Научные доклады высшей школы. — Высшая школа, 1984. — Т. 1963. — С. 188.
  6. ↑ Яловега Е. М. Алкогольный психоз: сексуальная фрустрация или иная реальность : психологические этюды. — 2000. — ISBN 571370176X. — ISBN 9785713701765.
  7. ↑ Сиволап Ю. П., Савченков В. А. Опыт применения препаратов кетамина в психотерапии алкоголизма // Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 1994. — № 4. — С. 76-79.
  8. ↑ Сиволап Ю. П. Алкоголь и другие психоактивные вещества: возможны ли благотворные эффекты? Видеолекция в 3-х ч. Ч. 3. Ответы на вопросы. — 25 декабря 2013 г.
  9. ↑ Griffiths psilocybin
  10. ↑ Emerson A., Ponté L., Jerome L., Doblin R. History and future of the Multidisciplinary Association for Psychedelic Studies (MAPS) // J Psychoactive Drugs. — 2014. — Vol. 46, no. 1. — P. 27–36. — DOI:10.1080/02791072.2014.877321. — PMID 24830183.
  11. ↑ A Manual for MDMA-Assisted Psychotherapy in the Treatment of Posttraumatic Stress Disorder. — Multidisciplinary Association for Psychedelic Studies, . — Дата звернення: 31 травня 2014.
  12. ↑ White, C. Michael. 3,4-Methylenedioxymethamphetamine's (MDMA's) Impact on Posttraumatic Stress Disorder // Annals of Pharmacotherapy : journal. — 2014. — 16 April.
  13. ↑ de Kleine R. A., Rothbaum B. O., van Minnen A. Pharmacological enhancement of exposure-based treatment in PTSD: a qualitative review // Eur J Psychotraumatology. — 2014. — Vol. 4 (17 October). — DOI:10.3402/ejpt.v4i0.21626. — PMID 24147208.

Література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Психоделічна_психотерапія&oldid=34629771