Суха кладка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стіна XVII століття в Мачолз-Касл, Шотландія

Суха кладка — метод будівництва з каменю без використання зв'язувального розчину. Стійкість сухої кладки забезпечує наявність несного фасаду з ретельно підібраних один до одного зчіплюваних каменів. Це найдавніший з методів кам'яної кладки. Зазвичай його використовують для будівництва стін, однак відомі цілі будівлі та мости, споруджені подібним методом.

Першими будівельниками, що звернули особливу увагу на сейсмостійкість капітальних будівель, зокрема, сухої кладки стін будівель, були Інки, стародавні жителі Перу. Особливостями архітектури інків є надзвичайно ретельне та щільне (так, що між блоками не можна просунути й лезо ножа) припасовування кам'яних блоків (часто неправильної форми й дуже різних розмірів) один до одного без використання будівельних розчинів [1].

Завдяки цим особливостям кладка інків не мала резонансних частот і точок концентрації напружень, маючи додаткову міцність склепіння. При землетрусах невеликої та середньої сили така кладка залишалася практично нерухомою, а при сильних — камені «танцювали» на своїх місцях, не втрачаючи взаємного розташування і після закінченні землетрусу ставали на свої місця [2].

Ці обставини дозволяють вважати суху кладку стін у виконанні інків одним з перших в історії пристроїв пасивного віброконтролю будівель.

Галерея

Див. Також

Література

  • Murray-Wooley, Carolyn and Karl Raitz.Rock Fences of the Bluegrass, University Press of Kentucky. 1992.
  • Francis Pryor,Britain BC, Harper Perennial. 2003.
  • Colonel F. Rainsford-Hannay,Dry Stone Walling, Faber & Faber. 1957

Примітки

  1. Live Івnt Q&As [1]
  2. Clark,Liesl; First Inhabitants PBS online, Nova; updated Nov. 2000 [2]

Посилання