Antidesma bunius
| ?Antidesma bunius | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Відділ: | Streptophyta |
| Надклас: | Покритонасінні (Magnoliophyta) |
| Клас: | Евдикоти |
| Підклас: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Мальпігієцвіті (Malpighiales) |
| Родина: | Філлантові (Phyllanthaceae) |
| Триба: | Antidesmeae |
| Рід: | Antidesma |
| Вид: | Бігнай |
| Біноміальна назва | |
| Antidesma bunius (L.) Spreng., 1824 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Antidesma bunius |
 EOL: | 1154749 |
| IPNI: | 338853-1 |
 ITIS: | 506448 |
 МСОП: | 18435638 |
 NCBI: | 287979 |
Бігнай (Antidesma bunius) — вічнозелене дерево роду антідесма (Antidesma).
Дерево висотою 15-30 м. Має глянцеві, довгасті листя темно-зеленого кольору з короткими черешками до 20 см в довжину та 7-8 см ширини. Квіти дрібні (до 2 мм), непоказні, блідо-червоного відтінку. Квіти зібрані в суцвіття в пазухах листків на кінцях гілок. Квіти (особливо чоловічі) мають тяжкий запах, який важко переносять деякі люди. Круглі плоди діаметром 8 мм зібрані у звисаючі грона. Оскільки плоди дозрівають не одночасно у гроні можна знайти одночасно жовтувато-зелені, і пурпурно-червоні, і чорно-фіолетові ягоди. Недостиглі плоди мають кислий смак, але дозріваючи, стають солодкуватими. Шкірка плодів тонка і при ушкодженні рясно виділяє яскраво-червоний сік, що важко відмивається з шкіри та одягу. М'якуш плоду безбарвний. Кожен плід містить одну велику, світло-коричневу кісточку.
Поширений у Південно-Східної Азії, Індії, Китаї та Австралії. Вирощують у США.
Плоди бінгаю використовують для приправ до став з м'ясом та рибою. В неприготованому вигляді бінгай їдять переважно діти. Також зі заброджених плодів роблять алкогольний напій. У народній медицині листя дерева використовують для лікування зміїних укусів.
Дерево піддається нападу термітів в Південно-Східній Азії. У Флориді, листя можуть бути значною мірою пошкоджуватися борошнистим червцем. Листя вражають водорості Cephaleuros tirescens.
- Antidesma bunius // World Agroforestry Centre — PDF [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.]