Пінон довгодзьобий
| Пінон довгодзьобий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ducula galeata (Bonaparte, 1855) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон довгодзьобий[2] (Ducula galeata) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Французької Полінезії.
Довжина птаха становить 50-55 см, вага 900 г. Довжина крила становить 27,8-32,1 см, довжина хвоста 18,1-23,1 см, довжина дзьоба 19-27 мм. Виду не притаманний статевий диморфізм. Восковиця збільшена, покриа білим пір'ями. Голова, горло і груди сіруваті, живіт коричнюватий. Верхня частина тіла, крила і хвіст темно=зелені з блакитнувато-зеленим відблском. Ніжні покривні пера крил і хвоста чорні. Дзьоб чорний, райдужки кремові, лапи темно-червоні.
Довгодзьобі пінони є ендеміками острова Нуку-Хіва в архіпелазі Маркізьких островів. Вони живуть у вологих гірських і рівнинних тропічних лісах, трапляються на бананових і апельсинових плантаціях. Зустрічаються поодинці або парами, лише на заході і північному заході острова, в гірських долинах і на порослих лісом плато, на висоті від 250 до 1300 м над рівнем моря. Живляться плодами, зокрема індійським манго, яблучною гуаявою, дрібними плодами фікусів, кордій Cordia і євгеній Eugenia. Розмножуються протягом всього року, гніздо являє собою невелику платформу з гілочок, розміщується на дереві. В кладці 1 біле яйце.
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція довгодзьобих пінонів становить від 200 до 250 птахів. Їм загрожує пол.вагння і знищення природного середовища. У 2000 році розпочалася програма по інтродукції довгодзьобого пінона на острів Уа-Хука[en]. Станом на 2008 році популяція довгодзьобих пінонів на цьому острові становила 46 птахів, були зафіксовані випадки гніздування.
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula galeata.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 травня 2022.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |