Phenacomys ungava
| Phenacomys ungava | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Хом'якові (Cricetidae) |
| Підродина: | Щурові (Arvicolinae) |
| Рід: | Phenacomys |
| Вид: | P. ungava
|
| Біноміальна назва | |
| Phenacomys ungava (Merriam, 1889)
| |
| |
| Синоніми | |
|
Phenacomys intermedius ungava | |
Phenacomys ungava (східна вересова полівка[2]) — мала північноамериканська полівка. До недавнього часу цей вид вважався одним із видом західної вересової полівки Phenacomys intermedius.
Тварини відносно невеликі серед видів Phenacomys, розміром від 11 до 15 см від носа до хвоста і вагою від 15 до 47 г. Зовні вони дуже схожі на вересову полівку, і відрізнити їх від них можна лише за тонкими ознаками кольору шерсті та форми черепа[3].
Шерсть довга і м'яка. Шерсть коричнева з легким жовтуватим нальотом на спині та голові, з блідо-сірими нижньою частиною та лапами та яскравішим, майже рудим, хутром на крупі та боках. Обличчя і писок дорослих особин мають більш виражений жовтуватий відтінок, контрастуючи з іншою частиною голови і тіла. Хвіст короткий, розміром приблизно чверть загальної довжини тварини, і блідіший знизу, ніж на верхній поверхні. Вуха дуже малі, їх ледве видно над довгою шерстю[3].
Phenacomys ungava травоїдні, харчуються листям і ягодами рослин, особливо чорниці, влітку та корою, насінням і бруньками верб і кущів взимку[4]. Вони є одними з небагатьох хребетних, здатних їсти кору овечого лавра, і можуть відігравати важливу екологічну роль у переробці поживних речовин із цього токсичного джерела[5].
До хижаків належать сови, яструби та хижі ссавці, такі як ласки та куниці[3]. Вони активні цілий рік, переважно в сутінках або вночі[6].
Влітку живуть у норах. Нора складається з одного тунелю, що закінчується гніздом приблизно 10 см у поперечнику, розташованим приблизно на 20–25 см під землею, і окремою вигрібною камерою. Гніздова камера вистилається травою або іншим рослинним матеріалом. Взимку вони заселяють великі гнізда, побудовані з листя та гілок і розташовані над землею, де їх може захистити навколишній сніг. Цілий рік вони запасають їжу для подальшого використання, розміщуючи її біля входу в свої нори, в ущелинах або під камінням[6].
Phenacomys ungava розмножуються з червня по липень і виводять від двох до восьми дитинчат після періоду вагітності 21 день. Молодняк народжується безволосим і сліпим, у нього на шостий день з'являється хутро, а на чотирнадцятий – відкриваються очі. Їх відлучають від грудей на сімнадцятий день, але вони не досягають повного дорослого розміру більше трьох місяців[6].
Самиці стають статевозрілими через чотири-шість тижнів після народження, але самці не розмножуються протягом першого літа[6]. Зазвичай щороку народжується лише один виводок, але, принаймні в деяких місцевостях, другий виводок може народжуватися в серпні[3]. Живуть до чотирьох років[7].
- ↑ Linzey, A.V.; NatureServe; Reichel, J.D.; Hammerson, G. (2008). Phenacomys ungava. IUCN Red List of Threatened Species. 2008. Процитовано 10.07.2009.
- ↑ Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
- ↑ а б в г Braun, J.K. (2013). Phenacomys ungava (Rodentia: Cricetidae). Mammalian Species. 45 (899): 18—29. doi:10.1644/899.1.
- ↑ Côté, M. (2003). Impact of seed and seedling predation by small rodents on early regeneration establishment of black spruce. Canadian Journal of Forest Research. 33 (12): 2362—2371. doi:10.1139/x03-167.
- ↑ Naylor, B.J. (1985). High density of heather voles, Phenacomys intermedius, in jack pine, Pinus banksiana, forests in Ontario. Canadian Field-Naturalist. 99 (4): 494—497.
- ↑ а б в г Foster, J.B. (1961). Life history of the Phenacomys vole. Journal of Mammalogy. 42 (2): 181—198. doi:10.2307/1376828. JSTOR 1376828.
- ↑ Foster, J.B.; Peterson, R.L. (1961). Age variation in Phenacomys. Journal of Mammalogy. 42 (1): 44—53. doi:10.2307/1377239. JSTOR 1377239.
|