Тілопо смугастобокий
| Тілопо смугастобокий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець смугастобокого тілопо (Лондонський зоопарк)
 Самиця смугастобокого тілопо (Зоопарк Таронга)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ptilinopus superbus Temminck, 1809 | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тілопо смугастобокий[2] (Ptilinopus superbus) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Австралазії[3].
.jpg)
Довжина птаха становить 20–24 см, вага 76–145 г. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців яскраве фіолетово-пурпурове тім'я. На задній частині шиї широка оранжева смуга, яка продовжується на боках шиї. Горло срібясе, груди сіруваті, пір'я на грудях має світлі кінчики. Груди відділені від білого живота темно-синьою смугою. Боки живота зелені, поцятковані білими плямами. Верхня частина тіла зелена, поцяткована чорними плямами. Покривні пера крил мають вузькі жовті края, махові пера чорні. Кінчик хвоста білий. Дзьоб оливковий біля основи і жовтий на кінці, райдужки жовті, лапи червонуваті. Самиці переважно зелені, на тімені у них фіолетова пляма. Синя смуга на грудях у них відсутня[4].
Виділяють два підвиди:[5]
- P. s. temminckii (Des Murs & Prévost, 1849) — Сулавесі;
- P. s. superbus (Temminck, 1809) — від Молуккських до Соломонових островів.
Смугастобокі тілопо мешкають на Сулавесі, на Молуккських островах, на Новій Гвінеї та на сусідніх островах, на острова Ару, на островах архіпелагу Бісмарка, на Соломонових островах та в Австралії, від мису Кейп-Йорк на південь вздовж східного узбережжя. Вони живуть у вологих рівнинних і гірських тропічних і субтропічних лісах, в мангрових лісах, на плантаціях, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1600 м над рівнем моря.
Смугастобокі тілопо ведуть деревний спосіб життя і рідко спускаються на землю. Вони живляться різноманітними плодами і ягодами[6]. Сезон розмноження триває з вересня по січень. Гніздо являє собою платформу з хмизу, типову для голубів. Воно розміщується на висоті від 5 до 30 м над землею. В кладці одне яйце. Самиця насиджує яйце вночі, вдень її змінює самець.
Через широкий ареал і велику популяцію МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак в австралійському штаті Новий Південний Уельс смугастобокий голуб вважається вразливим видом і охороняється законом.
- ↑ BirdLife International (2016). Ptilinopus superbus. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ David Gibbs, Eustace Barnes i John Cox: Pigeons and Doves. A guide to the Pigeons and Doves of the world. Londyn: Christopher Helm, ss. 477, 479. ISBN 978-1-8734-0360-0.
- ↑ Baptista, L.F., Trail, P.W., Horblit, H.M., Kirwan, G.M. & Garcia, E.F.J. (2017). Eastern Superb Fruit-dove (Ptilinopus superbus). del Hoyo, J., Elliott, A., Sargatal, J., Christie, D.A. & de Juana, E. (eds.). Handbook of the Birds of the World Alive. Процитовано 23 lutego 2017.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Frith, H.J.; Crome, F.H.J.C.; Wolfe, T.O. (1976). Food of Fruit-Pigeons in New Guinea. Emu 76(2): 49-58. HTML abstract [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- O. A.: Erstzucht für die Wilhelma. Gefiederte Welt, 122. Jahrgang, 1998, Heft 6, S. 202.
- Manfred Brunkhorst: Gelungene Zucht der Prachtfruchttaube (Ptilinopus superbus). Gefiederte Welt, 122. Jahrgang, 1998, Heft 4, S. 140f.
- David Burnie (Hrsg.): Vögel. Dorling Kindersley, München 2008, ISBN 978-3-8310-1272-5.
- Herbert Haefelin: Eine fast gelungene Zucht der Pracht-Fruchttaube (Ptilinopus superbus). Gefiederte Welt, 113. Jahrgang, 1989, Heft 1, S. 9f.
- Simon Bruslund Jensen: Vogelpark Walsrode – Unterschiedliche Haltungsstrategien für verschiedene Fruchttaubenarten. Gefiederte Welt, 132. Jahrgang, 2008, Heft 10, S. 31f.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
- Maarten de Ruiter: Zoo London: Handaufzucht einer Prachtfruchttaube. Gefiederte Welt, 123. Jahrgang, 1999, Heft 7, S. 276.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |