Горобина круглолиста
| Горобина круглолиста | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
| Рід: | Горобина (Sorbus) |
| Підрід: | Sorbus subg. Aria |
| Вид: | S. aria
|
| Біноміальна назва | |
| Sorbus aria | |
| |
| Карта поширення | |
| Синоніми | |
|
Aria nivea Host. | |
Горобина круглолиста (лат. Sórbus ária, син. Aria nivea), або горобина арія — листопадне дерево, типовий вид підроду Sorbus subg. Арія роду Сорбина. Рослина розповсюджена у більшій частині Європи, а також типова для Північної Африки (Алжир, Марокко, Туніс) і помірної Азії (Вірменія, Грузія).[2] Як правило, компактна і куполоподібна, з кількома гілками, що піднімаються вгору, і майже білою нижньою стороною листя, вона зазвичай віддає перевагу сухим вапняковим і крейдяним ґрунтам. Кремово-білі гермафродитні квіти з'являються у травні, запилюються комахами, а потім утворюють червоні ягоди, які часто їдять птахи.[3]
Сорти S. aria 'Lutescens',[4] з дуже білувато-зеленим раннім листям та S. aria 'Majestica',[5] з великим листям були відзначені нагородами Королівського садівничого товариства за заслуги в саду.[6]
Ягоди їстівні, якщо вони перезріли (потемніли).[7]
-
Листя і плоди -
Ботанічна ілюстрація, 1796
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Rivers, M.C.; Beech, E. (2017). Sorbus aria. 2017: e.T62861A112294405. doi:10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T62861A112294405.en.
{{cite journal}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ Горобина круглолиста: інформація на сайті GRIN
- ↑ The Reader's Digest Field Guide to the Trees and Shrubs of Britain p.86.
- ↑ RHS Plant Selector - Sorbus aria 'Lutescens'. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ RHS Plant Selector - Sorbus aria 'Majestica'. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ AGM Plants - Ornamental (PDF). Royal Horticultural Society. July 2017. с. 98. Процитовано 13 листопада 2018.
- ↑ Mabey, Richard (2012). Food for Free. London: Collins. с. 72. ISBN 978-000-743847-1.
| ||||||||