Tad
| Tad | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Жанр | ґрандж, альтернативний метал |
| Роки | 1988—1999 |
| Країна |  США |
| Місто | Сіетл |
| Лейбл | Sub Pop |
Tad — американський рок-гурт з Сіетла, заснований в 1988 році. Колектив став одним з останніх гуртів незалежного лейбла Sub Pop, що підписав контракт із великою компанією звукозапису під час розквіту сіетлської сцени на початку дев'яностих, проте так і не набув популярності. Tad вважається одним з найважчих, а разом з тим — недооцінених або забутих гранджових гуртів.
Колектив був створений в Сіетлі в 1988 році. Його засновником став музикант з Айдахо Томас А. Дойл, також знаний як Тед Дойл. Назва гурту походила від його ініціалів: Thomas A. Doyle. Окрім Дойла, який співав та грав на гітарі, до складу увійшли бас-гітарист Курт Деніелсон, що раніше грав із Дойлом в Bundle of Hiss, гітарист Стів Торстенсен з Treeclimbers, а також барабанщик Skin Yard Стів Від. Раніше Дойл самотужки записав сингл «Daisy» (зігравши на всіх інструментах), який вийшов на місцевому інді-лейблі Sub Pop. Гурт долучив продюсера Джека Ендіно, з яким раніше працював Від, і в 1989 році випустив дебютну платівку God's Balls. Після цього Tad вирушили у концертне турне, де грали разом з іншим гуртом лейблу Sub Pop — Nirvana, які нещодавно видали свій перший альбом Bleach[1].
В 1990 році вийшов наступний мініальбом Tad Salt Lick, який продюсував Стів Альбіні. Тепер гурт гастролював разом з Nirvana та Mudhoney, а також вперше відвідав європейські міста. Для третьої платівки музиканти обрали продюсера Бутча Віга, відомого своєю роботою над «нірванівським» Nevemind. Платівка вийшла в 1991 році, отримавши назву 8-Way Santa, проте гурт зіткнувся з юридичними проблемами, отримавши судові позови від жінки, чиє фото опинилось на обкладинці без її згоди, а також від компанії «PepsiCo» через некоректне використання логотипа «Пепсі»[1].
Після того, як Дойл знявся в невеличкій ролі в популярній комедії Кемерона Кроу «Одинаки», де також прозвучала їхня пісня «Jinx», на гурт нарешті звернули увагу великі компанії звукозапису. Tad підписали контракт з підпорядкованим Warner Bros лейблом Giant. Гурт залишив барабанщик Стів Від, на зміну якому тимчасово прийшов Рей Вошем (Scratch Acid), а потім — Джош Сіндер (The Accused). Спродюсована Джеєм Маскісом (Dinosaur Jr.) платівка вийшла в 1993 році та отримала назву Inhaler, але попри усі сподівання лейблу та гастролі з Soundgarden, продавалася дуже погано. Представники Giant обурились рекламним постером Tad, на якому Білл Клінтон курив марихуану, і тому контракт було розірвано. На додачу до цього, в 1994 році гурт залишив гітарист Стів Торстенсен[1].
Залишившись втрьох, музиканти зробили останню спробу закріпитись на великому лейблі. 1995 року вони випустили ретроспективний «живий» альбом Live Alien Broadcasts, що вийшов на лейблі Futurist Records, який належав MCA, а після цього — лонгплей Infrared Riding Hood, на лейблі Elektra EastWest. На жаль, A&R-агента, що працював з Tad, було звільнено, тому платівка залишилась без рекламної підтримки та пройшла майже непоміченою[1].
Протягом наступних декількох років гурт час від часу виступав на концертах, та навіть випустив декілька синглів самостійно. 1997 року Tad залишив Сіндер і його замінив Майк Монгрейн (Foil). 1998 року Деніелсон перейшов до супергурту Valis (разом із музикантами Screaming Trees та Mudhoney), а Тед Дойл заснував власний проєкт Hog Molly, а Tad офіційно припинив існування[1].
На відміну від більшості сіетлських гуртів, що стали відомими на початку дев'яностих під час розквіту гранджу і грали суміш панк-року та хеві-металу, Tad не мали панківських коренів. Їхня музика була значно ближчою до важкого металу, що грали гурти 1970-х років, а також до нойз-року. Пісні Tad були значно менш мелодійними, ніж у провідних гранджових колективів, через що, як вважається, великі лейбли звернули на них увагу чи не в останню чергу серед усіх відомих місцевих гуртів[1]. На сайті Metal Injection гурт занесли до списку десяти найважчих гранджових гуртів, назвавши «найгучнішим гуртом Сіетла»[2].
Колектив будувався навколо харизматичного фронтмена Теда Дойла, який відрізнявся не лише потужним співом, але й зовнішнім виглядом: його вага досягала майже 150 кг[3][4]. Всі музиканти вдягались як північнозахідні лісоруби — це стиль одягу був досить притаманним для всього гранджового руху — а сам Дойл уособлював типову фігуру американського реднека і неодноразово наголошував тому, що в минулому працював м'ясником. Хоча Дойл та інші учасники були досить освіченими, в текстах пісень неодноразово зустрічались відсилання до тем «білого бидла»[1].
- Тед Дойл — гітара, вокал (1988—1998)
- Курт Деніелсон — бас-гітара (1988—1998)
- Гарі Торстенсен — гітара (1988—1994)
- Стів Від — барабани (1988—1991)
- Рей Вошем — барабани (під час концертного туру, 1991)
- Джош Сіндер — барабани (1992—1997)
- Майк Монгрейн — барабани (1997—1998)
- 1989 — God's Balls
- 1990 — Salt Lick (EP)
- 1991 — 8-Way Santa
- 1993 — Inhaler
- 1994 — Live Alien Broadcasts (Live)
- 1995 — Infrared Riding Hood[5]
- ↑ а б в г д е ж Deming, Mark. Tad Biography, Songs, & Albums. AllMusic (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
- ↑ Boyd, William (14 червня 2017). 10 Heaviest Grunge Bands - Page 2 of 2. Metal Injection (амер.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Mills, Josh (4 лютого 2022). 10 Most Underrated Grunge Bands Of All Time. WhatCulture.com (англ.). Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Doherty, Niall (20 липня 2021). 10 grunge bands that time forgot. loudersound (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Tad Albums and Discography. AllMusic (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.