Інституційна система
Інституційна система – в цивільному праві (правотворчості у галузі цивільного законодавства) прийом юридичної техніки, при якому виклад інститутів цивільного законодавства виходить з послідовного поділу цивільного (приватного) права на три основних розділи: 1) правове становище суб’єктів ("особи"); 2) об’єкти права і відповідні їм майнові права ("речі"); 3) способи реалізації та захисту цивільних прав ("позови"), що включали правила зобов’язально-правового і навіть процесуально-правового характеру [1]. Така система розрахована на порівняно мало розвинуту диференціацію. За цією системою побудований перший європейський Цивільний кодекс – ЦК Франції 1804 р. (Кодекс Наполеона, Code Civil) – класичний приклад інституційної системи. Цей Кодекс (у первинній редакції) розділений на три основні частини: "Особи" (тобто власники), включаючи сімейно-правові норми; "Речове право" (тобто їх майно і права на нього) і "Набуття власності" (включаючи спадкове і зобов’язальне право). Така юридико-технічна модель викладу цивільно-правових норм бере початок від системи "Інституцій" римського юриста Гая (ІІ ст. н. е., близько 117 – 180 рр.[2]).
Від пандектної системи інституційна система відрізняється тим, що не має загальної частини з викладом норм (положень) наступних трьох розділів (О.А. Підопригора)[3].
Цивільний кодекс Наполеона по суті поклав початок романській гілці континентального цивільного (приватного) права, сприйнятої потім (з деякими видозмінами) в Італії, Іспанії, Португалії та низці інших європейських і неєвропейських країн.
За інституційною системою побудований і законодавчий збірник "Зібрання малоросійських прав" [4].
Як інституційна, так і пандектна системи цивільного права представляють собою лише найзагальніші схеми, значно ровинуті й удосконалені після їх появи [5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гражданское право: В 4 т. Том 1: Общая часть: Учебник 3-е издание, переработанное и дополненное. Под ред. Е.А.Суханова.- М.: Волтерс Клувер, 2008. – С. 56. Архів оригіналу за 8 жовтня 2014. Процитовано 19 травня 2022.
- ↑ Приблизні роки життя Гая за Ф. М. Дидинським
- ↑ Підопригора О. А. Інституційна система//zakony.com.ua. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 528 с. - С. 159 - 160.
- ↑ Гражданское право: В 4 т. Том 1: Общая часть: Учебник 3-е издание, переработанное и дополненное. Под ред. Е.А.Суханова.- М.: Волтерс Клувер, 2008. – С. 57.
Посилання[ред. | ред. код]
- Інституційна система [Архівовано 2 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.