Іпідакрин
Іпідакрин (9-Аміно-2,3,5,6,7,8-гексагідро-1H-циклопента [b] хінолін гідрохлорид) — синтетична антихолінестеразна лікарська речовина зі зворотньою дією.
Іпідакрин являє собою спільну розробку Всеросійського наукового центру безпеки біологічно активних речовин і Науково-дослідного і проектного інституту азотної промисловості та продуктів органічного синтезу кінця 1980-р.
Випускається під торговими назвами Нейромідин, Іпігрікс, Аміридин, Медіаторн, Аксамон, Параплексін, в Японії під назвою NIK-247[1].
- Після перорального прийому швидко всмоктується з травного тракту.
- Максимальна концентрація активної речовини досягається у плазмі крові через 1 годину після прийому.
- Із крові швидко надходить у тканини, і в стадії стабілізації у сироватці крові виявляється тільки 2 %, період напівелімінації ‒ 40 хвилин.
- На 40-55 % зв'язується з білками крові, адсорбується переважно з 12-палої кишки, меншою мірою — зі шлунка та кишечника.
- Елімінується через нирки та позаниркові механізми (біотрансформація, секреція з жовчю).
- Тільки 3,7 % препарату виділяється з сечею у незміненому вигляді, що свідчить про швидкий метаболізм в організмі.[1][2]
У ряді досліджень показано, що іпідакрин має властивості часткового агоніста М2-холінергічних рецепторів, що знаходяться в нервовій і серцевій тканинах[3].
А також в основі дії іпідакрина лежить комбінація двох молекулярних механізмів:
1. блокади K та Na проникності мембран
Вплив на калієву проникність мембран — подовження періоду збудження в пресинаптичному волокні під час проходження нервового імпульсу забезпечує вихід великої кількості ацетилхоліну в синаптичну щілину. Іпідакрин блокує і натрієву проникність мембран, але істотно слабше, ніж калієву. Дію іпідакрина на натрієву проникність мембран частково пов'язують його слабкі седативні та анальгетичні властивості.[4]
2. інгібування ацетилхолінестерази
У холінергічних синапсах інгібування ацетилхолінестерази стає причиною ще більшого накопичення нейромедіатору у синаптичній щілині і посилення функціональної активності постсинаптичної клітини (скорочення, проведення збудження)[3].
Слід також відзначити, що антихолінестеразний ефект іпідакрина відрізняється короткочасністю (20–30 хв.), у той час як блокада калієвої проникності мембран виявляється протягом 2 годин після введення препарату.
У 1990 р. Іпідакрин дозволений до застосування як стимулятор пам'яті для лікування хвороби Альцгеймера та інших форм старечого недоумства, а також дітей із утрудненням навчання при мінімальній церебральній дисфункції. Іпідакрин був першим у світі медичним препаратом, офіційно дозволеним для лікування хвороби Альцгеймера.
В даний час є досвід застосування іпідакрину у відновлювальному періоді інсульту, травматичної хвороби головного мозку, при нейродегенеративних процесах[5],[6].
Іпідакрин ефективний при компресійно-ішемічних та травматичних ураженнях периферичних нервів та невропатії лицевого нерва. Призначення іпідакрину хворим з нейропатіями кінцівок на додаток до судинної терапії та призначення вітамінів групи В у дозі 40-80 мг на добу дозволило скоротити тривалість відновлювального періоду в середньому на 6,7 ± 2,1 дня[7].
Окремо слід зупинитися на можливостях застосування іпідакрину у хворих з невропатією лицевого нерва. Призначення антихолінестеразних препаратів, зокрема прозерину, часто пов'язане з небезпекою розвитку вторинних контрактур. В опублікованих дослідженнях, присвячених цьому питанню, у жодного хворого, який отримував іпідакрин у комплексній терапії в дозі 40-60 мг на добу, розвиток м'язових контрактур не відзначено[8].
Вивчалася ефективність іпідакрину у хворих на міастенію та синдром Ламберта-Ітона. Курсове призначення препарату часом супроводжувалося поліпшенням стану, тривалої ремісією захворювання. Порівняння ефекту від одноразового введення іпідакрину та прозерину показало, що іпідакрин починав діяти в середньому на 5–10 хвилин пізніше, його дія була слабшою, ніж у прозерину, але тривала довше — в середньому 3–5 годин. Прозерин закінчував свою дію через 2,0-2,5 години після введення. В цілому ефективність іпідакрину при лікуванні міастенії в монотерапії поступається класичним антихолінестеразним препаратам, що відображає вторинність інгібування ацетилхолінестерази в механізмах впливу іпідакрину[8]
Застосувується іпідакрин у пацієнтів із дорсопатіями поперекового відділу хребта. На фоні призначення іпідакрину відмічено достовірне зниження ступеня вираженості больового синдрому, порушень поверхневої чутливості. Регрес больового та інших сенсорних симптомів, очевидно, пов'язані з блокадою К+/Na±каналів[9][4].
Найчастіше зустрічаються нудота, запаморочення, головний біль, сонливість, загальна слабкість, судоми, підсилене виділення секрету бронхів, підсилене слиновиділення, нудота, блювання, діарея, висипання, свербіж[1][2].
Побічні ефекти найчастіше виникають на початку терапії та проходять самостійно, або при зниженні дози.
- ↑ а б в Активна речовина ІПІДАКРИН (IPIDACRINUM) | Довідник лікарських препаратів Компендіум. Компендіум (укр.). Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
- ↑ а б Іпигрикс таблетки (20 мг) Інструкція, спосіб застосування та дози. Ipidacrine діюча речовина. Термін придатності, аналоги, побічні ефекти - UA/16096/01/01. Tabletki.info Україна (укр.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
- ↑ а б Дамулин И. В. Использование ипидакрина (аксамона) в неврологической практике // Трудный пациент. 2007. Т. 5. № 11. С. 15-20.
- ↑ а б St. John Smith, Ewan (14 жовтня 2017). Advances in understanding nociception and neuropathic pain. Journal of Neurology. Т. 265, № 2. с. 231—238. doi:10.1007/s00415-017-8641-6. ISSN 0340-5354. Процитовано 1 грудня 2021.
- ↑ Gromova, D.O.; Vakhnina, N.V. (14 жовтня 2019). Acetylcholinergic Therapy in the Recovery Period of Ischemic Stroke. Effective Pharmacotherapy. с. 26—34. doi:10.33978/2307-3586-2019-15-34-26-34. ISSN 2307-3586. Процитовано 1 грудня 2021.
- ↑ Козелкин А. А., Сикорская М. В., Козелкина С. А. Опыт применения препарата нейромидин у больных с ишемическими инсультами в остром и раннем восстановительном периоде // Украинский вестник психоневрологии. 2004. Т. 12. № 2. С. 12-14.
- ↑ Парпалей И. А. и др. Применение нейромидина в комплексной терапии заболеваний периферической нервной системы // Украинский вестник психоневрологии. 2003. Т. 11. № 1(34).
- ↑ а б Санадзе А. Г., Касаткина Л. Ф., Самойлов М. И. Применение нейромидина в лечении заболеваний периферической нервной системы // Атмосфера. Нервные болезни. 2003. № 3. С. 17-18.
- ↑ Бойко А. Н., БатышеваТ. Т. и др. Применение препарата аксамон в комплексной реабилитации больных с двигательными нарушениями при патологии поясничного отдела позвоночника // Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 2008. Т. 108. № 9. С. 45-47.