Історіометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Френсіс Гальтон, один з піонерів історіометрії.

Історіометрія — це метод навчання на уроках історії. Термін утворений у 1959 році і походить від відомого терміну історіографія. Термін був створений з нагоди підготовки конспектів часу для уроків історії із спеціальним використанням горизонтальних або вертикальних ліній і служить для уточнення хронологічної послідовності. Цей метод навчання практикувався шляхом друку історіометричної карти часу «Ключові дані в координатах для загальної всесвітньої історії / 19 століття нашої ери / часи та періоди часу важливих подій», Ремшайд 1959.

Історія

[ред. | ред. код]

Історіометрія як метод почала застосовуватися на початку 19 століття з досліджень про взаємозв’язок між віком і досягненнями бельгійського математика Адольфа Кетле в кар’єрі видатних французьких та англійських драматургів[1][2], але саме сер Френсіс Гальтон, англійський євгеніст, популяризував історіометрію. У його праці 1869 року «Спадковий геній» (Hereditary Genius)[3]. На початку 20-го століття її розвинув Фредерік Адамс Вудс (який ввів термін історіометрія[4][5]). Також психолог Пол Е. Міл опублікував кілька статей з історіометрії пізніше в своїй кар'єрі, в основному в області історії медицини, хоча він зазвичай називає її кліометричною метатеорією [6][7].

Література

[ред. | ред. код]

Інтернет-ресурси

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Eakin, Emily (25 жовтня 2003). A Cultural Scorecard Says West Is Ahead. New York Times. с. 9. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 13 вересня 2006.
  2. Neiwert, David (26 жовтня 2003). Evading reality. Архів оригіналу (blog) за 11 серпня 2017. Процитовано 13 вересня 2006.
  3. Galton, Francis (1869). Hereditary Genius. London: MacMillan & Co. ISBN 978-0-312-36989-7. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 13 вересня 2006.
  4. Simonton, Dean Keith (2003). Qualitative and quantitative analyses of historical data. Annu. Rev. Psychol. 54: 617—640. doi:10.1146/annurev.psych.54.101601.145034. PMID 12171999. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 31 січня 2022.
  5. Woods, Frederick Adams (1909). A new name for a new science. Science. 30 (777): 697—736. Bibcode:1909Sci....30..703A. doi:10.1126/science.30.777.703. PMID 17792096. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 31 січня 2022.
  6. Faust, D., & Meehl, P. E. (2002). Using meta-scientific studies to clarify or resolve questions in the philosophy and history of science. Philosophy of Science. 69: S185—S196. CiteSeerX 10.1.1.560.5762. doi:10.1086/341845.
  7. Meehl, P. E. (1992). Cliometric metatheory: The actuarial approach to empirical, history-based philosophy of science (PDF). Psychological Reports. 71: 339—467. Архів оригіналу (PDF) за 21 червня 2015. Процитовано 31 січня 2022.