Александр Канторов (піаніст)
Александр Канторов | |
---|---|
фр. Alexandre Kantorow | |
Основна інформація | |
Дата народження | 20 травня 1997 (27 років) |
Місце народження | Клермон-Ферран |
Громадянство | Франція |
Професії | піаніст |
Освіта | Lycée Racined, Conservatory of Cergy-Pontoised, conservatoire Hector-Berliozd, Schola Cantorum de Parisd, Паризька вища національна консерваторія музики й танцю і Нормальна школа музики |
Вчителі | Rena Shereshevskayad, Dominique Kimd, Pierre-Alain Volondatd, Igor Lazkod, Frank Braleyd, Haruko Uedad, Jacques Rouvierd, Jean-Philippe Collardd, Georges Pludermacherd, Théodore Paraskivescod і Christian Ivaldid |
Інструменти | фортепіано |
Жанри | класична музика |
Лейбли | BIS Recordsd |
Нагороди | |
Батько | Jean-Jacques Kantorowd |
alexandre-kantorow.com |
Алекса́ндр Канторо́в (фр. Alexandre Kantorow; нар. 20 травня 1997, Клермон-Ферран, Франція) — французький піаніст, володар I премії та гран-прі XVI Міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського (2019)[1][2].
Александр Канторов народився сім'ї музикантів: батько — Жан-Жак Канторов — французький скрипаль і диригент, мати — скрипалька. Коли Александру було 2 роки, сім'я переїхала до передмістя Парижа Монморансі[3].
Александр почав вчитися гри на фортеп'яно у віці 5 років в консерваторії Сержи-Понтуаз із Домініком Кімом (у класі якого займався до восьми років). Наступні три роки навчався у Консерваторії X округу Парижа (Консерваторії ім. Гектора Берліоза). У 11 років розпочав навчання у П'єра Алена Волонда, який 1983 року став лавреатом Міжнародного конкурсу імені Королеви Єлизавети. Продовжив заняття в Schola Cantorum у Ігоря Лазька, потім у Паризькій консерваторії у Франка Брале та Харуко Уеда. Станом на сьогодні навчається у французькій приватній консерваторії École normale de musique de Paris у Парижі в класі Рени Шерешевської.
2019 року отримав першу премію, золоту медаль та гран-прі XVI Міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського, у фіналі виконавши Другий концерт для фортеп'яно з оркестром Чайковського та Другий концерт для фортеп'яно з оркестром Брамса. Став першим французом в історії конкурсу Чайковського, який здобув на ньому перемогу.
Александр Канторов розпочав активну концертну діяльність у юному віці. У 16 років був запрошений на фестиваль «Божевільний день» у Нанті та Варшаві, де виступав із симфонічним оркестром Sinfonia Varsovia[4].
З тих пір піаніст співпрацює з багатьма відомими оркестрами (серед них Осакський філармонічний оркестр (з Оґюстеном Дюме), Льєзький філармонічний оркестр, Національний симфонічний оркестр Тайваню, Національний філармонійний оркестр Колумбії, Національний оркестр Капітолію Тулузи) і стає учасником престижних фестивалів (Фестиваль Ла-Рок-д'Антерон, Фестиваль Шопена в Парижі, Piano aux Jacobins)[5][6]. У віці 17-ти років виступав у Паризькій філармонії у супроводі Оркестра Падлу, у 18 дав сольний концерт у будинку Фонду Луї Віттон. Виступає на сценах провідних концертних залів: Консертгебау в Амстердамі, Концертгаус у Берліні, Центрі витончених мистецтв у Брюсселі та ін.
- 2014, січень — Sonates françaises
- 2015, червень — Liszt: Piano Concertos & Malédiction
- 2017, квітень — А la russe з творами Чайковського, Рахманінова, Стравінського та Балакірєва.
- 2019, квітень — Saint-Saëns — Piano Concertos Nos 3, 4 & 5 «l'Egyptien»
- ↑ Объявлены имена лауреатов XVI Международного Конкурса имени П. И. Чайковского по специальности «фортепиано». tchaikovskycompetition.com. Архів оригіналу за 8 вересня 2021. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Обладателем Гран-при XVI Международного конкурса им. П. И. Чайковского стал Александр Канторов. tchaikovskycompetition.com. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Alexandre Kantorow. www.pianobleu.com. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Участники. tchaikovskycompetition.com. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Le pianiste Alexandre Kantorow, tsar du Concours Tchaïkovski. 29 червня 2019. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Alexandre Kantorow (англ.). Agence Diane du Saillant. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 9 липня 2019.