Алтин-хан
| Алтин-хан | |
|---|---|
| ᠠᠯᠲᠠᠨ ᠬᠠᠨ | |
 | |
| Ім'я при народженні | Амда (Анда) |
| Народився |
1507[1] або 1507[2] Монголія |
| Помер |
1582[1] або 1583[2] Монголія |
| Країна | Внутрішня Монголія |
| Національність | монгол |
| Діяльність | суверен |
| Знання мов | монгольська |
| Титул | шитну-хан туметів |
| Посада | хан |
| Термін | 1531—1582 роки |
| Попередник | Барсболод-джінон |
| Наступник | Сенґе Дуурен-хан |
| Рід | Чингізиди |
| Батько | Барсболод-джінон |
| Брати, сестри | Nariin Taijd і Günbileg Jonond |
| У шлюбі з |
Макай-хатун Дзьонґен-хатун |
| Діти | 8 синів |
Алтин (Алтан)-хан (1507—1582) — 1-й шитну-хан монгольського племені туметів. Засновник Туметського ханства.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з гілки Хубілаїдів династії Чингізидів. Другий син Барсболод-джінона, очільника правого крила Монгольського каганату. При народженні звався Амда (Анда). У 1524 році брав участь у поході проти урянхаців. У 1529 і 1530 році був учасником походу проти імперії Мін. Після смерті батька у 1531 році з братами Гюнбілегом і Нарійном поділив володіння. Перший отримав титул джінон (співволодар кагана) і ордоський тумен, а Амда отримав туметський тумен, куди входило 12 племен, й титул тайджі.
1531 і 1542 роках Алтин-хан на чолі великої монгольської армії здійснив три спустошливих набігу на територію Китаю, грабуючи і вбиваючи місцеве населення. У 1533, 1537—1538, 1541 роках на заклик великого кагана Боді-Алаг-хана разом зі старшим братом здійснював походи проти повсталих урянхайців, придушивши опір Туруй-нойона і Герболод-чінгсана. У 1542 році після смерті старшого брата Гюнбілег-джінона фактично очолив Праве крило Монголії, отримавши титул тушету-сечен-хан. При цьому контролював туметський і ордоський тумени. У 1544 році очолив новий похід проти урянхайців. В подальшому здійснював походи про ойратського роду ойгудів, що отаборився біля Кукунору.
У 1547 році після смерті кагана Монголії Боді-Алаг-хана отримав від Дарайсун-Годен-хана титул шитну-хана (малого хана). З цього часу звався Алтин-хан (Золотий хан). Потім завдав удару кагану, що спробував відновити владу в Монголії, в результаті Дарайсун-Годен-хан вимушений був відступити на схід до Ляодуна. У 1551 році уклав мирну угоду з Дарайсун-Годен-ханом, який визнавав лідерство Алтин-хана і поступився йому титулом «Годен-хан».
В 1550 Алтин-хан прорвався через Велику Китайську стіну і підступив до околиць Пекіна, які були спалені монголами. У 1551 році уклав мирний договір з мінським урядом, за яким для торгівлі з монголами були відкриті кінні ринки в Датуні і Сюаньфу. Незабаром, проте, вони були закриті китайським урядом, і Алтин-хан відновив військові дії на кордоні з Китаєм. У 1552 році зайняв Каракорум, давню столицю Монгольської імперії.
У 1552 році здійснив похід проти ойратів, який призвів до нових ойратсько-монгольських війн після 100-річного мирного співіснування. Ойрати пішли на захід кочовища у верхів'ях Орхона. У 1554 або 1555 році він заснував місто Кьоке-Хото («Блакитне місто»). Спочатку був його головною ставкою, центром ремесла і торгівлі в його володіннях.
У 1562 році за наказом Алтин-хан його небіж Хутуктай Сецен-хунтайджі завдав нового удару ойратам (торгутам і дербетам), змусивши їх відступити ще далі на захід — до річки Іртиш. Встановив відносини з Далай-ламою і поклав початок поширенню буддизму і зміцненню буддійської церкви в Монголії. При Алтан-хана було закінчено освоєння монголами території Ордоса. 1566 році здійснено похід до Тибету.
У 1571 році китайський імператор Цзайхоу надав Алтин-хану титул шун'ї-вана («слухняний і праведний князя»). Натомість Алтин-хан визнав зверхність Китаю. Водночас китайський імператор надав спеціальні торгові права Туметському ханству, ставши єдиним монгольським ханом, що отримав офіційне право на торгівлю з імперією Мін. Торговельні пункти розташовувалися в Датуні, Калгані, Сініні і Кьоке-Хото. На знак прихильності Алтин-хану було подаровано також сукня (халат), розшите чотирипалими драконами. Цей договір суттєво погіршив стосунки з каганом Тумен-Ясаґту-ханом, номінальним васалом якого Алтин-хан був й не мав права укладати самостійні міждержавні угоди.
Алтин-хан на противагу кагану Тумен-Ясаґту-хану став прихильником школи Гелуг, суперника Карма Каг'ю. Ще у 1569 році встановив дипломатичні стосунки з Сонам Г'яцо, очільника школи гелуг запрошуючи його до себе. 1573 році запросив до себе тибетських вчених, знавців буддизму. 1577 році Сонам Г'яцо прибув до Алтин-хана, який став звати того Далай (є перекладом тибетського імені «Г'яцо» на монгольську, що значить океан). З тих пір Сонам Г'яцо став відомий як Далай-лама. Також цей титул було надано двом його попередникам. Таким чином, Сонам Г'яцо визнавався Далай-ламою III. З цього часу цей титул закріпився за тибетськими очільниками ламаїзму. В свою чергу Алтин-хан отримав титули Чок'ї Г'ялпо (Володар віри) і Лха Цанґпа Ченпо (Божественний махабрахман).
Буддизм було оголошено офіційною релігією володіння Алтин-хана у 1578 році. Доволі швидко підданці Алтин-хану прийняли ламаїзму школи гелуг. За допомогою наприкінці 1570-х років лам завершив складання збірки законів відомою як «Звід Алтин-хана».
Помер у 1582 році. Йому спадкував старший син Сенґе Дуурен-хан.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #123286646 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Buddhist Digital Archives — Tibetan Buddhist Resource Center.
Джерела[ред. | ред. код]
- Нацагдордж Ш. Халхын туух (История Халхи). Улан-Батор, 1963
- Essence of Refined Gold by the Third Dalai Lama: with related texts by the Second and Seventh Dalai Lamas. (1978) Translated by Glenn H. Mullin. Tushita Books, Dharamsala, H.P., India.
- Stein, R. A. (1972). Tibetan Civilization, pp. 81-82. Stanford University Press, Stanford California. ISBN 978-0-8047-0806-7 (cloth); ISBN 978-0-8047-0901-9
- Ариунгуа H. XIV—XVI зууны Монгол-Хятадын харилцаа. УБ., 1996.
- Karénina Kollmar-Paulenz: Erdeni tunumal neretü sudur. Die Biographie des Altan qaγan der Tümed-Mongolen. Harrassowitz-Verlag, Wiesbaden 2001, ISBN 3-447-04352-0.
- John W. Dardess (2012). Ming China, 1368—1644: A Concise History of a Resilient Empire. Rowman & Littlefield. pp. 16–. ISBN 978-1-4422-0491-1.
|
