Очікує на перевірку

Аліна Пенковська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аліна Пенковська
пол. Alina Pienkowska
 
Народження: 12 січня 1952(1952-01-12)
Гданськ, Польська Народна Республіка
Смерть: 17 жовтня 2002(2002-10-17) (50 років)
Гданськ, Поморське воєводство, Республіка Польща
Поховання: Цвинтар Сребжиськоd
Країна: Республіка Польща
Освіта: 9th Secondary School in Gdańskd
Партія: Демократична унія і Унія Свободи
Шлюб: Богдан Борусевич
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Аліна Барбара Пенковська (пол. Alina Barbara Pienkowska; 12 січня 1952(1952січня12), Гданськ — 17 жовтня 2002, Гданськ) — польська медсестра, дисидентка, профспілковий і політичний діяч. Учасниця гданського страйку серпня 1980 року, активістка руху «Солідарність», керівник профспілкового відділу охорони здоров'я. У 1991—1993 роках — сенатор від ліберальних партій. Дружина Богдана Борусевича.

Медсестра у серпні

[ред. | ред. код]

Народилася у сім'ї робітника Гданської корабельні імені Леніна, учасника протестів 1970—1971 років. Працювала медсестрою на корабельні. Брала активну участь у створенні діяльності Вільних профспілок Узбережжя. Писала у нелегальному профспілковому бюлетені «Robotnik Wybrzeża» статті про травматизм на підприємстві.

14 серпня 1980 року на Гданській корабельні почався страйк протесту на підтримку звільнених Анни Валентинович і Леха Валенси. Адміністрація блокувала всі лінії зв'язку, крім телефону в клініці. Аліна Пенковська організувала з цього номера контакт страйкарів із зовнішнім світом (перший дзвінок здійснили Яцеку Куроню). Брала участь у напрацюванні 21 вимоги, які лягли в основу Гданських угод Міжзаводського страйкового комітету з урядом ПНР, та у переговорах лідерів страйку з делегацією віцепрем'єра ПНР Мечислава Ягельського. Наполягала на включенні пункту 16: «Поліпшення умов праці у сфері охорони здоров'я задля забезпечення якісної медичної допомоги»[1].

«Порятунок страйку»

[ред. | ред. код]

16 серпня 1980 року, у день створення страйкового комітету, Лех Валенса, який очолив його, оголосив про закінчення страйку. Радикальні активісти — Анджей Гвязда, Йоанна Гвязда, Ганна Валентининович, Хенріка Кшивонос, Аліна Пенковська, Богдан Лис, Мариля Плонська — виступали за продовження протестів. Пенковська виступила перед робітниками із закликом залишатися на корабельні й продовжувати окупаційний страйк, поки влада не виконає вимог усіх підприємств, охоплених страйком[2]. Дії Аліни Пенковської згодом назвали порятунком страйку[3].

Це призвело до серйозного конфлікту з Валенсою. Пенковська звинуватила Валенсу у зраді[4]. Однак на неї вплинув Куронь, схиливши до більш стриманої позиції. Куронь і Валенса вважали, що продовження конфронтації робітників із владою загрожує повторенням грудневих подій 1970 року і навіть радянською інтервенцією.

Медик «Солідарності»

[ред. | ред. код]

Аліна Пенковська була активісткою «Солідарності», очолювала у Гданську профспілковий відділ охорони здоров'я та систему пунктів медичної допомоги, організовану «Солідарністю»[5]. Брала участь у переговорах із владою з питань охорони здоров'я[6].

У період воєнного стану була інтернована[7], потім брала участь у підпільних структурах профспілки. У грудні 1984 року одружилася з Богданом Борусевичем[8]. Від шлюбу мала двох дітей, сина Себастьяна та доньку Кінгу.

Сенатор з корабельні

[ред. | ред. код]

Після зміни суспільно-політичного ладу на початку 1990-х років Аліна Пенковська разом із чоловіком вступила до ліберальних партій Демократична унія та Унія Свободи Тадеуша Мазовецького. У 1991 була обрана в сенат Польщі. У 1998—2002 роках — депутат міської ради Гданська. Брала активну участь у міській політиці, особливу увагу приділяла медичному забезпеченню Гданської корабельні.

Аліна Пенковська була глибоко переконана, що коли вона сама з корабельні, то їй треба до кінця триматися цієї корабельні. Бути там і медсестрою, і профспілковим активістом, і сенатором.

— Збігнєв Буяк[9]

Лех Валенса говорив, що приклад Аліни Пенковської змусив його змінити колишній скептичний погляд на можливості жінок у політиці[10].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Аліна Пенковська померла у віці 50 років.

3 травня 2006 року Пенковська посмертно нагороджена орденом Відродження Польщі[11]. Є почесним громадянином Гданська.

У 2003 році про Аліну Пенковську знято документальний фільм «Історія одного життя»[12]. Образ Аліни Пенковської з'явився в персонажах фільмів «Людина із заліза» (режисер Анджей Вайда) та «Страйк» (режисер Фолькер Шлендорф).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 60 lat temu urodziła się Alina Pienkowska[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  2. ↑ Trasa «S»: Alina Pienkowska-Borusewicz. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
  3. ↑ Alina Pienkowska — bezpieka nie była jej straszna. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
  4. ↑ Я ВИДЕЛ, КАК ДО ЭТОГО ДОШЛО. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 12 квітня 2015.
  5. ↑ Alina Pienkowska. Архів оригіналу за 19 січня 2011. Процитовано 12 квітня 2015.
  6. ↑ Alina Pienkowska prowadzi dyskusję o problemach służby zdrowia, Gdańsk 1 XII 1980. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 12 квітня 2015.
  7. ↑ Alina Pienkowska — życie w służbie «Solidarności». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
  8. ↑ Bogdan cały czas widzi Alinę w czerwonej sukience. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 12 квітня 2015.
  9. ↑ ИСТОРИЯ ОДНОЙ ЖИЗНИ. Рассказ о медсестре, деятеле «Солидарности», Алине Пенковской
  10. ↑ Kobieta w czerwieni — Alina Pienkowska. Архів оригіналу за 23 лютого 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
  11. ↑ POSTANOWIENIE PREZYDENTA RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ z dnia 3 maja 2006 r. o nadaniu orderów
  12. ↑ HISTORIA PEWNEGO ŻYCIA. Архів оригіналу за 28 червня 2014. Процитовано 12 квітня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аліна_Пенковська&oldid=41999718