Анна Мекленбурзька (1485—1525)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Мекленбурзька
нім. Anna von Mecklenburg
Анна Мекленбурзька
Анна Мекленбурзька
Анна Мекленбурзька, скульптура у Марієнкірхе
ландграфиня-консорт Верхнього та Нижнього Гессену
Початок правління:20 жовтня 1500
Кінець правління:11 липня 1509
Інші титули:графиня Зольмс-Лаубахська
Попередник:Йоланда Лотаринзька
Наступник:Крістіна Саксонська
Дата народження:14 вересня 1485(1485-09-14)
Місце народження:Плау-ам-Зее, Мекленбург
Країна:Священна Римська імперія
Дата смерті:12 травня 1525(1525-05-12) (39 років)
Місце смерті:Рьодельгайм, Священна Римська імперія
Чоловік:1) Вільгельм II
2) Отто Зольмс-Лаубахський
Діти:Від першого шлюбу: Єлизавета, Магдалена, Філіп
Від другого шлюбу: Марія, Фрідріх Магнус, Анна
Династія:Мекленбурги, Гессенський дім, Зольмси
Батько:Магнус II
Мати:Софія Померанська

Анна Мекленбурзька (нім. Anna von Mecklenburg, 14 вересня 1485 — 12 травня 1525) — мекленбурзька принцеса з Мекленбурзького дому, донька герцога Мекленбургу Магнуса II та померанської принцеси Софії, дружина ландграфа Верхнього та Нижнього Гессену Вільгельма II, а після його смерті — графа Отто Зольмс-Лаубахського.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки та перший шлюб

[ред. | ред. код]

Народилась 14 вересня 1485 року у Плау-ам-Зее. Була п'ятою дитиною та третьою донькою в родині герцога Мекленбургу Магнуса II та його дружини Софії Померанської. Мала старших братів Генріха й Еріка та сестер Доротею й Софію. Згодом сімейство поповнилося сином Альбрехтом і донькою Катаріною.

У 15-річному віці була видана заміж за 31-річного удового ландграфа Верхнього та Нижнього Гессену Вільгельма II. Весілля відбулося 20 жовтня 1500 року в Касселі. Наречений втратив першу дружину за п'ять місяців до цього. Анну змальовували як дуже вродливу й охайну, з чоловічим характером і дуже амбітну.[1] У подружжя народилося троє дітей:

  • Єлизавета (1502—1557) — дружина саксонського принца Йоганна, дітей не мала;
  • Магдалена (1503—1504) — прожила 1 рік;
  • Філіп (1504—1567) — ландграф Гессену у 1509—1567 роках, бів двічі одруженим, мав дев'ятнадцятеро дітей від обох шлюбів.

У 1504 році Вільгельм заразився сифілісом і у 1506 році передав управління державою регентській раді. У своєму заповіті від того року він призначав опіку над малолітніми дітьми раді з п'яти осіб. В останні роки залежав від підтримки дружини,[2] яка набула сильного впливу на нього,[1] та зберіг із нею довірливі відносини, незважаючи на погані умови свого утримання через хворобу. У наступному заповіті від 29 січня 1508 року ландграф відмінив опікунство та регентство радників, натомість призначивши верховним опікуном Анну, надавши їй на допомогу чотирьох осіб.[3] Це викликало сильний супротив дворянства та станів ще за його життя. Частина лицарства відкрито висловлювалася, що скоріше «загрузне в крові по самі шпори», аніж прийме управлення ландграфині.[4]

Боротьба зі станами та регентство

[ред. | ред. код]

11 липня 1509 року Вільгельма II не стало. Його другий заповіт було проігноровано. Суперечку з гессенськими станами, яких підтримали саксонські герцоги, Анна програла — ті обрали регентську раду на чолі з Людвігом I Бойнебурзьким. Людвіг оселився у ландграфському палаці в Касселі та правив майже одноосібно, залишивши при собі малолітнього Філіпа. Ландграфиня із донькою були вислані до Гіссену, а від 1511 року мешкали у замку Фельсбург.[5] Анна продовжувала претендувати на регентство і неодноразово зверталася по допомогу до імператора Максиміліана I.[4]

Фінансово залежала від Ради і не отримували достатньо коштів. Про це свідчить випадок 1512 року, коли планувався візит Анни із донькою до Дрездену з приводу весілля її сестри Катерини з саксонським принцом Генріхом, де ландграфиня, ймовірно, збиралася представити доньку саксонському двору, оскільки та була заручена зі старшим сином Георга Бородатого. Анна запросила у Ради дамаст для пристойної сукні, однак отримала відмову. Планований візит не відбувся через «пошарпаний одяг».

У серпні 1513 року Людвіг Бойнебург посварився з частиною ради, яка звинуватила його у захопленні влади. Кілька найвпливовіших дворян перейшли на бік ландграфині. Після відкритих заворушень у кількох містах та Фельсберзького ландтага Бойнебург у січні 1514 року вийшов у відставку та залишив Кассель. Наприкінці квітня 1514 року Анна була викликана до Гомбергу на засідання ландтагу, де була визнана регенткою, однак була змушена проголосити значні поступки станам. Подальше небажання ландграфині їх виконувати призвело до зростаючого невдоволення міст і дворянства. Анна призначила ландгофмайстром Конрада II фон Валленштейна, Ебергарда фон Гойзенштамма — гофмайстром і Філіпа фон Мейзенбуга — гофмаршалом. Віддана католичка, вона все життя виступала проти Реформації та намагалася тримати сина у «старій вірі».[4] Була особливо близькою з францисканцями.[6]

Імператор Максиміліан проголосив Філіпа повнолітнім у березні 1518 року, але дозволив залучати матір до справ і надалі. Розбіжності зі станами врегулювати не вдалося, і наступного року Анна виїхала до своїх удовиних володінь у Шпанґенберг.[4] Тоді ж висловила бажання взяти другий шлюб, проти чого палко виступив її син. Врегулювати ситуацію вдалося доньці Єлизаветі, яка до того часу сама вже була одруженою із саксонським принцом.

Другий шлюб

[ред. | ред. код]

Перед своїм 34-річчям Анна взяла другий шлюб із 23-річним графом Отто Зольмс-Лаубахським, другим сином графа Філіпа Зольмс-Ліхського. Весілля відбулося 7 вересня 1719, ймовірно, у Шпанґенберзі. У подружжя народилося троє дітей:

  • Марія (1520—1522) — прожила 2 роки;
  • Фрідріх Магнус (1521—1561) — граф Зольмс-Лаубаху у 1548—1561 роках, був одружений з Агнесою цу Від, мав шестеро дітей;
  • Анна (1522—1594) — дружина графа Гогенлое-Нойнштайнського Людвіга Казимира, мала дев'ятеро дітей.

Отто помер молодим, залишивши дружину вагітною їхньою третьою дитиною. Ланграф Філіп того ж року передав матері в управління маєтки Кронбергу на Таунусі, які були поміщені під секвестр.[4] Анна надалі мешкала у Рьодельгаймі, опікуючись дітьми від другого шлюбу.

Померла у Рьодельгаймі 12 травня 1525 року. Була похована у Марієнкірхе в Лісі.[7] За іншими даними, знайшла останній спочинок у Єлизаветенкірхе у Марбурзі.[8]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Йоганн IV
 
Катаріна Саксен-Лауенбурзька
 
Фрідріх I
 
Єлизавета Баварська
 
Вартислав IX
 
Софія Саксен-Лауенбург-Ратцебурзька
 
Богуслав IX
 
Марія Мазовецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх IV Мекленбурзький
 
 
 
 
 
Доротея Бранденбурзька
 
 
 
 
 
Ерік II Померанський
 
 
 
 
 
Софія Померанська-Столп
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Магнус II Мекленбурзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Померанська-Вольгаст
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Reimer: Wilhelm II. (Landgraf von Hessen). In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 43, Duncker & Humblot, Leipzig 1898, стор. 28–31. [1] (нім.)
  2. ↑ Гессенські біографії. Ландграф Вільгельм II. [2] (нім.)
  3. ↑ Cordula Nolte: Der kranke Fürst. Vergleichende Beobachtungen zu Dynastie- und Herrschaftskrisen um 1500, ausgehend von den Landgrafen von Hessen. In: Zeitschrift für Historische Forschung 27/1 (2000) стор. 1–36, hier стор. 17.
  4. ↑ а б в г д Гессенські біографії. ландграфиня Анна. [3] (нім.)
  5. ↑ Замок Фельсбург [4] (нім.)
  6. ↑ Claus Cramer: Anna. In: Neue Deutsche Biographie. Band 1, Duncker & Humblot, Berlin 1953, ISBN 3-428-00182-6, стор. 300. [5] (нім.)
  7. ↑ Марієнкірхе в Лісі [6] (англ.)
  8. ↑ Єлизаветенкірхе у Марбурзі [7] (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Pauline Puppel, Die Regentin. Vormundschaftliche Herrschaft in Hessen 1500 – 1700. Campus, Frankfurt/Main 2004. ISBN 3-593-37480-3.
  • Rajah Scheepers, Regentin per Staatsstreich? Landgräfin Anna von Hessen (1485—1525). Ulrike Helmer, Königstein 2007, ISBN 3-89741-227-6.
  • Pauline Puppel: „Das kint ist mein und gehet mir zu hertzen.“ Die Mutter: Landgräfin Anna von Hessen, Herzogin von Mecklenburg (1485 – 1525). Marburg 2004, стор. 45—56. ISBN 3-7708-1267-0.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анна_Мекленбурзька_(1485—1525)&oldid=43717404