Францисканці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Францисканці
Орден братів менших
FrancescoCoA PioM.svg
Абревіатура O.F.M.
Церква Римо-Католицька Церква
Засновник Святий Франциск
Заснування 24 лютого 1209
Утвердження 29 листопада 1223[1]
Сайт https://ofm.org

Франциска́нці — члени О́рдену браті́в ме́нших (лат. Ordo Fratrum Minorum, OFM), католицького жебракуючого монашого ордену. Разом із Орденом домініканців сформували новий тип чернечих спільнот, що складалися з мандрівних ченців[2]. Орден францисканців — один із найчисельніших в Церкві[2]. Заснований 1209 року італійським святим Франицском Ассізьким[2]. Схвалений папою Іннокентієм III, затверджений папою Гонорієм III (1223)[2]. Проповідуває християнство шляхом наслідування Ісуса Христа й апостолів; постулює любов до ближнього, бідність, безкорисність, цноту, благодійність[2]. Керується Загальними зборами ордену на основі Орденського статуту (Правила). Очолюється генералом. Одразу ж після заснування утвердився в більшості країн Європи, насамперед Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. В Україні відомий з ХІІІ століття, брав участь переговорах короля Данила зі Святим Престолом[2]. Мав право викладати в університетах (1256)[1], займатися пастирськими обов'язками, утримувати освітні заклади (1565)[2]. Пережив декілька розколів, що дали початок різним відгалуженням: обсерванти (бернардини), конвентуали, капуцини, амадеїти, кларетини, реформати, реколекти, алькантаристи та інші[2]. 1897 року обсерванти, реформати, алькантаристи і реколекти були об'єднані папою Левом ХIII у один Орден Менших братів[2]. Паралельно діє жіноче відгалуження ордену — сестри клариски, а також спільнота світських братів і сестер — терціаріїв[2]. Францисканці дали Церкві близько 500 святих (Клара Ассізька, Антоній Падуанський, Єлизавета Угорська)[2]; вони приділяли велику увагу розвитку теології, філософії, науки (Роджер Бекон, Раймунд Луллій, Вільям Оккам)[2], були творцями багатьох європейських університетів (Париж, Тулуза, Оксфорд, Кембридж, Падуя, Болонья, Флоренція, Рим, Мілан, Саламанка, Кельн)[2]. Орден відіграв значну роль у християнізації та окультурення Латинської Америки та азійських країн[2]. Також — міно́рити, брати менші.

Історія[ред.ред. код]

Антоній Падуанський у францисканському габіті

Заснований у 1207-09 роках в Італії Франциском Асізьким (1181/82-1226; звідси і назва) як братство міноритів. У 1212 році створено жіночу гілку чину — орден Кларисок. У 1223 році статут ордену затвердив Папа Гонорій III. Завданням ордену була боротьба з єретиками і проповідницька діяльність серед народу ідеалів аскетизму та любові до ближнього. На чолі ордену стояв генерал. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах. У 1525 році як відгалуження ордену виник чин капуцинів. Нині орден разом зі своїми відгалуженнями налічує близько 40 тис. чол.

Францисканці в Україні[ред.ред. код]

На українських землях францисканці відомі з ХІІІ століття[2]. Зокрема, члени Ордену брали участь у дипломатичних контактах короля Данила з Римом[2].

За переказами перші франицсканські монастирі постали у Києві та Львові в ХІІІ столітті. Проте згідно з документами вони були засновані лише в XIV столітті — у Перемишлі, Львові, Кам’янці[2].

У своїй діяльності серед некатолицького населення францисканці відзначалися віротерпимістю. Францискани мали підтримку польського короля Казимира III і Владислава Опольського. З 1409 року після конфлікту Владислава II Ягайла зі львівськими францисканами орден був позбавлений державної підтримки. В українських землях францисканам належало 20 монастирів із невеликими землеволодіннями. Окремі місії францисканів існували до початку 18 століття у Судаку і Балаклаві. У 16 столітті від францисканців відокремилися капуцини, які створили власний орден із більш аскетичним статутом. До початку 19 століття францисканці були повністю витіснені російською адміністрацією з Правобережної України. Осередки францисканів на західноукраїнських землях діяли до 1946 року.

Орден відновив свою діяльність після падіння комуністичного режиму в 1991 р. Першим місцем куди прибули францисканці після урядових змін, був Львів. Згодом були засновані монастирів в Борисполі, Більшівцях, Кременчуці і Мацьківцях.

Статут[ред.ред. код]

Схвалення статуту францисканців папою Іннокентієм ІІІ (Джотто, 1295, Верхня базиліка святого Франциска в Ассізі)

Орден францисканців керується у своїй діяльності статутом (конституцією) Ордену, відомою як «правило святого Франциска» (лат. Regula Fratum Minorum). Традиційно, його основні положення приписуються святому Франциску, проте більшість деталей були визначені за головування Елії Коротонського, після 1239 року. Статут складається з частин, присвячених організації Ордену, адмініструванню, опису посад тощо[3].

За статутом, Орден очолює генерал (генеральний міністр). Його обирають міністри-провінціали з числа членів Ордену на Загальних зборах (Генеральній капітулі) Ордену. Загальні збори проводяться кожні 12 років. Первісно генерал Ордену обирався пожиттєво, проте згодом було визначено термін його повноважень. У 1517 — 1571, 1587 — 1862 роках цей термін становив 6 років, у 1571 — 1587 роках — 8 років, від 1862 року, за рішенням папи Пія IX, — 12 років. Резиденція генерала розташована в Римі, в Колегії святого Антонія по вулиці Вія-Мерулана[3].

Орден поділяється на провінції. Члени Ордену діють на теренах і у відповідності з постановами цих провінцій. Групи провінцій утворюють округ. Кожен округ визначає свого представника — дефінітора (лат. definitor), що працює в Римі радником генерала Ордену. Ці представники обираються кожні шість років на Загальних і проміжних зборах (лат. congregatio intermedia). Зазвичай, вони проводяться кожні 6 років, але можуть бути зібрані будь-коли в будь-якому місці на потребу генерала[3].

Провінції Ордену очолюють провінціали (провінціальні міністри, лат. ministri provinciales). Вони обираються кожні три роки на Провінційних зборах (Провінційних капітулах). До цього, термін їхніх повноважень різнився: 3 роки (1517 — 1547, після 1587), 6 років (1547 — 1571), 4 років (1571 — 1587). У провінціях провінціали щорічно проводять проміжні провінційні збори (лат. capitulum intermedium). На них обираються голови францисканських черенчих домів (монастирів, conventus) провінції терміном на один-півтора роки. Цих голів називають суперіорами (лат. superiores) або президами (лат. praesides); якщо вони мають у підпорядкуванні шість ченців або черниць, то звуться гвардіанами (настоятелями; раніше — сторожами)[3].

Провінціали зобов’язані піклуватися про провінцію, відвідувати доми і резиденції Ордену. Генерали повинні так само здійснювати контроль над діяльністю усього Ордену шляхом особистих візитів, або через візитаторів (візитаторів-генералів, лат. vistatores generales)[3].

Окремі чернечі доми (монастирі) Ордену складаються з трьох категорій францисканців: (1) отців (лат. patres), ченців, які є постійними священиками; (2) братів-кліриків (лат. fratres clerici), ченців що готуються до священства; і (3) братів-мирян (лат. fratres laici), світських осіб, що допомагають монастирському дому[3]. Новачки, що хочуть стати членами Ордену, проходять декілька років новіціат у монастирі[3]. Монастирі, які служать певним визначеним цілям Ордену називаються колегіями (collegia)[3]. Їх не слід плутати із сучасними серафічними колегіями, де молодих новачків навчають гуманітарним наукам та підготовці до новіціату. Згідно зі статутом франицсканці дають обітницю бідності; ні Орден, ні жодний з його членів не може мати приватної власності[3].

Обов’язки отців-францисканців різноманітні: вони виконують адміністративну роботу в Ордені; працюють викладачами в університетах або дослідниками в наукових інститутах; займаються проповідуванням; реалізовують різні місії з дозволу суперіора[3].

Захистом прав Ордену в Римській курії здійснює особливий кардинал-протектор. Він не має реальної влади всередині Ордену, хоча цей пост був запроваджений самим святим Франциском[3].

Провінції[ред.ред. код]

  • Провінція святого Архангела Михаїла (Україна)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Орден Братів Менших. Провінція Св. Архангела Михаїла
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Мицик Ю. А. Францисканці // Енциклопедія історії України... 2013. Т. 10. С. 327.
  3. а б в г д е ж и к л м Bihl, Michael. Order of Friars Minor // The Catholic Encyclopedia. Vol. 6. New York: Robert Appleton Company, 1909.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Францисканці