Анна Савойська
| Анна Савойська | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | італ. Giovanna |
| Народилася | 1306[1] |
| Померла |
1365 Салоніки, Візантійська імперія |
| Країна |
.png){kind=small} Візантійська імперія |
| Діяльність | політична діячка, суверен |
| Посада | візантійська імператриця-консорткаd і регент |
| Конфесія | католицька церква і православ'я |
| Рід | Палеологи |
| Батько | Амадей V[2] |
| Мати | Marie of Brabantd |
| Брати, сестри | Catherine of Savoyd, Bonne of Savoyd, Beatrice of Bâgéd, Agnes of Savoyd, Beatrice of Savoyd, Margaret of Savoyd, Аймон (граф Савойський) і Едуард (граф Савойський) |
| У шлюбі з | Андронік III Палеолог[2] |
| Діти | Іоанн V Палеолог, Maria-Irene Palaiologinad, Maria Palaiologosd[3] і Michael Palaiologosd |
 | |
А́нна Саво́йська (1306—1365) — візантійська імператриця, регентка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походила з Савойської династії. Донька Амадея V, графа Савойї, та Марії Брабантської. Народилася у 1306 році, отримавши ім'я Джованна. У 1323 році втратила батька, опинившись під опікою брата Едуарда I. У цей час посилюються дипломатичні контакти між Савойським графством і Візантією з метою підтримки Палеологів у маркізаті Монферрат. У 1326 році Джованна була видана заміж за візантійського співімператора Андроніка III, прийняла православ'я, змінивши ім'я на Анна.
Мешкала певний час з чоловіком в Адріанополі. У 1328 році Андронік III повалив свого діда—імператора Андроніка II й став одноосібним володарем Візантії. Весь час правління намагалася впливати на політичні рішення, підтримуючи прозахідну політику.
У 1341 році після смерті Андроніка III була оголошена регенткою при малолітньому синові-імператорові Іоанні V. Проте за заповітом імператора цивільну адміністрацію очолив Іоанн Кантакузин. Між імператрицею та Контакузином майже з самого початку виник конфлікт. Імператриця запідозрила його в змові — маєтки регента було конфісковано, його друзі та близькі опинилися у в'язниці, а він, оголошений зрадником, уникнув небезпеки, заховавшись у своєму рідному місті Дідімотіка. Там, 26 жовтня 1341, прихильники проголосили Іоанна Кантакузина імператором. Почалася війна, що тривала 6 років. Анна Савойська опиралася на партію зилотів на чолі з Олексієм Апокавком. Союзником регентки стала Болгарія, а Кантакузина — Сербія. У 1343 році регентка спрямувала посланців папі римському Клименту VI щодо згоди на унію між католицькою і православною церквою. Також Анна намагалася дістати підтримку Венеції. Тоді Кантакузин отримав допомогу від Орхана I, бея Османської держави, та Умуру, бея Айдина. Зрештою Анна Савойська і Олексій Апокавк зазнали поразки. У відповідь Анна найняла турків з бейліка Сарухан, але ті спустошили Фракію та околиці Константинополя, не забажавши воювати з Кантакузиним. Скориставшись з цього, генуезці захопили Хіос, а спроби їх відбити спричинили конфлікт з Генуезькою республікою. 1347 року Іоанн Кантакузин увійшов до Константинополя, де його змушено визнали співправителем неповнолітнього імператора Іоанна V Палеолога та одночасно його регентом.
Після втрати влади Анна Савойська деякий час мешкала в Константинополі, але у 1351 році перебралася до Фессалонік, де мала власний суд і скарбницю. Згодом прийняла чернецтво під ім'ям Анастасія. Померла в монастирі 1356 року. Перепохована в Константинополі.
Родина[ред. | ред. код]
Чоловік — Андронік III Палеолог, візантійський імператор.
Діти:
- Марія-Ірина (1327 — після 1356), дружина Михайла Асена IV, співцаря Болгарії
- Іоанн (1332—1391), імператор
- Михайло (1337 — після 1370), деспот
- Ірина-Марія (1384 — д/н), дружина Франческо I Гаттілузіо, з генуезького роду сеньйорів Лесбоса Гаттілузіо.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Sapere.it — De Agostini Editore, 2001.
- ↑ а б Амедей // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 2. — С. 83–84.
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
Джерела[ред. | ред. код]
- Alexios G. Savvides, Benjamin Hendrickx (Hrsg.): Encyclopaedic Prosopographical Lexicon of Byzantine History and Civilization. Bd. 1: Aaron — Azarethes. Brepols Publishers, Turnhout 2007, ISBN 978-2-503-52303-3, стор. 280—281
- Ducas, Historia turco-bizantina 1341—1462, a cura di Michele Puglia, 2008, il Cerchio, Rimini, ISBN 88-8474-164-5
- Elisabeth Malamut, " Jeanne-Anne, princesse de Savoie et impératrice de Byzance ", dans Elisabeth Malamut et Andreas Nicolaïdes, éd., Impératrices, princesses, aristocrates et saintes souveraines: De l'Orient chrétien et musulman au Moyen Âge et au début des temps modernes, Aix-en-Provence, Presses universitaires de Provence, 2014, стор. 85-118
|
