Арета IV Філопатор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арета IV Філопатор
Ім'я при народженніЕней
Народився1 століття до н. е.
Помер1 століття до н. е.
КраїнаНабатейське царство
Діяльністьмонарх
Титулцар Набатеї
ПосадаKing of Nabatead
Термін9 до н.е. — 40 роки н.е.
ПопередникОбодат III
НаступникМаліку II
БатькоОбодат III
У шлюбі зChuldud
ДітиPhasaelisd, Shaqilathd і Маліку II

Арета (Харітат) IV Філопатор (д/н — бл. 40) — цар Набатеї в 9 до н. е. — 40 роках н. е. Мав також прізвисько «Великий». При ньому держава набула найбільшого політичного, територіального, економічного і культурного розквіту.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Стосовно батьків існують суперечності. Одними дослідниками розглядається дослідниками як нащадок Маліку I, можливо по жіночій лінії, а інші вважають Аретисином царя Ободата III. Замолоду мав ім'я Еней. У 9 році до н. е. після отруєння царя Ободата III зайняв трон Набатейського царства. Змінив ім'я на Арета, щоб довести законність своєї влади.

У Римі Сіллай, владний радник Ободата III, намагався підкупити сенаторів і за допомогою римського імператора Октавіана Августа здобути владу. Арета IV своєю чергою надіслав подарунки та листа, в якому звинуватив у загибелі Ободата III самого Сіллая. Завдяки роздобутим Миколою Дамаським доказам вини Сіллая, того було страчено, а Арету IV в 7 році до н. е. було визнано законним володарем.

У 4 році до н. е. після смерті Ірода I, царя Юдеї, в державі почалися заворушення. Для їх придушення Арета IV відправив війська, що допомогли римлянам придушити невдоволених й надалі сприяли встановленню римської влади в Юдеї. Надалі видав свою доньку Фазеліс за тетрарха Ірода Антипу. Але останній згодом закохався в Іродіаду, дружину свого брата. Ірод Антипа виганяє свою дружину, дочку царя набатеїв Арети, ув'язнює її у Махероні та одружується з Іродіадою.

Зрештою донька царя повернулася близько 35 року до Набатеї. Образу доньки набатейський володар вирішив використати як привід для війни за Галаад, де мав прикордонні суперечки з Іродом Антипою. Взимку 36/37 років Арета IV захопив прикордонні землі тетрарха уздовж Йордану, включаючи райони Кумрана. Лиша звістка про смерть імператора Тіберія 37 року зупинила легіони Луція Вітеллія, що рухалися надопомогу Іроді Антипі.

У Новому Завіті (Друге послання апостола Павла до Коринтян, глава 11 вірші 32-33) повідомляється про переслідування при Ареті IV апостола Павла в Дамаску, який належав Набатеї. Причини цього невідомі. Або він бажав зробити приємну Іродіадам і юдейським первосвященникам або виконував подібний наказ римської влади.

Петра

У його правління Набатейського царства досягло свого найвищого розквіту, тягнучись від північного Хіджазу на півдні до плато Хауран (Сирія) на півночі. На цей період також припадає розквіт набатейських міст в Негеві — Собат, Елуси, Нессани, Мампсіса і Ободи, через які відбулася посередницька торгівля спеціями і пахощами з південної Аравії. В цей період храмові комплекси починають виконувати банківські функції. За наказом царя відбулося також заснування важливого набатейського центру Хегра (на північному заході сучасної Саудівської Аравії). У цей період створено відомі пам'ятники архітектури Петри, тодішньої столиці Набатейського царства.

Арета IV помер в 40 році. Його старший син Маліку II успадковував владу батька.

Родина

[ред. | ред. код]

Відомо про двох дружин Арети IV — Хулду і Шукайлат I. Від першої дружини мав синів Маліку, Ободата і Раббеля та доньок Фазеліс, Шасудат, Хагру. Від другої дружини — доньок Пацель і Шукайлат II.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • G. W. Bowersock (1971). «A Report on Arabia Provincia». The Journal of Roman Studies. 61: 221
  • Rainer Riesner. Paul's Early Period: Chronology, Mission Strategy, Theology. — Wm. B. Eerdmans Publishing, 1998. — С. 75-76. — 556 с. — ISBN 9780802841667
  • Jane Taylor (2001). Petra and the Lost Kingdom of the Nabataeans. I B Tauris. p. 69. ISBN 9781860645082
  • Schwentzel, Christian-Georges. Juifs et Nabatéens. Les monarchies ethniques du Proche-Orient hellénistique et romain / B. Legras. — Rennes: PUR, 2013. — P. 201—202. — 308 p. — ISBN 978-2-7555-2229-9