Ашот II Багратуні
| Ашот II Багратуні | |
|---|---|
| Народився | невідомо[2] |
| Помер | 688[1][2] або 690[3] |
| Діяльність | політик |
| Титул | гахерец ішханd[4][5] |
| Рід | Багратіди вірменські |
| Батько | Smbat V Bagratunid[3][5] |
| Мати | unnamed Arschakounid[1][3] |
| Брати, сестри | Varaz-Tirots III Bagratunid |
| Діти | Smbat Bagratunid[3][5] |
Ашот II Багратуні (вірм. Աշոտ Բ Բագրատունի; д/н —688) — 5-й гахерец ішхан (головуючий князь) Вірменії в 685—688 роках. Низка дослідників рахує його як Ашота I відповідно до переліку головуючих князів Вірменії.
Онук Вараз-Тіроца II, марзпана Вірменії, і син аспета Смбата V. Ймовірно 681 року долучився до повстання Григора Маміконяна проти арабського панування. 685 року після загибелі останнього у боротьбі з хозарами, що вдерлися на Кавказ, прийняв титул гахерец ішхан і був визнаний новим халіфом Абд аль-Маліком, який стикнувся з численними повстаннями в державі. Це також було зроблено для посилення протистояння родів Маміконянів і Багратуні, завдяки чому не відбулося об'єднання вірменських аристократів.
Щойно його призначили, він почав виганяти хозарів, що спустошували Вірменію. Призначив спарапетом свого брата Смбата. Він побудував собор Аменаперкіч («Рятівник усіх людей») у місті Даріунк.
688 року до Вірменії вдерся візантійський імператор Юстиніан II. На чолі нахарарів і ішханів Ашот Багратуні дав відсіч супротивнику, змусивши того відступити. Під час боїв отримав поранення, від якого Ашот невдовзі помер. За цим Юстиніан II зумів поставити гахерец ішханом Нарсе V Камсаракана
Став першим світським автором церковним гімнів, твори якого були офіційно прийняті церквою. Деякими авторами цей духовний гімн був помилково приписаний Григору Магістросу.
- Смбат (д/н—705), нахарар
- ↑ а б в Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle — Paris: 2006. — P. 333–334. — ISBN 978-2-7018-0226-8
- ↑ а б в Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ а б в г д Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 112.
- ↑ Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 507.
- ↑ а б в Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle — Paris: 2006. — P. 334. — ISBN 978-2-7018-0226-8
- René Grousset: Histoire de l'Arménie des origines à 1071. Paris, Payot 1947. (Nachdrucke 1973, 1984, 1995, 2008) S. 305.
- Cyrille Toumanoff: Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au XIXe siècle: Tables généalogiques et chronologiques. Rom 1990: S. 332.
- Christian Settipani: Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs. Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle. Paris, de Boccard 2006: 142. ISBN 978-2-7018-0226-8