Бойова живучість (літальних апаратів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бойова живучість (БЖ) — здатність літального апарату (ЛА) виконувати поставлене бойове завдання в умовах вогняної протидії супротивника. Є антиподом уразливості і досягається використанням живучих при бойових ушкодженнях елементів конструкції, систем і агрегатів, дублюванням і резервуванням життєво важливих систем, використанням екрануючих властивостей конструкції, апаратури і палива, забезпечення вибухо- і пожежобезпеки ЛА, зниженням втрат палива з пробоїн, захистом екіпажу і найважливіших агрегатів і систем ЛА.

До життєво важливих агрегатів (ЖВА) і систем апарату відносяться: паливна система, система управління, силова установка, прицільно-навігаційний комплекс. Бойова живучість ЛА ретельно відпрацьовується в мирний час, а проявляється тільки при веденні бойових дій. Вона ж в силу різного роду обставин часто приноситься в жертву льотним характеристикам ЛА і його корисному навантаженню.

У радянських/російських джерелах термін «Бойова живучість літака» вперше зустрічається в роботі М. І. Шаурова — начальника відділу НДІ ВПС ЧА — у 1939 році[1]. Однак у радянському літакобудуванні аж до другої половини 1940-х років його зміст фактично зводився до захисту пілота (екіпажу) від вогню авіаційних кулеметів бронюванням і до протектування паливних баків.[2].

Маси бронювання літаків періоду Другої світової війни
Тип літака Винищувач Винищувач-бомбардувальник Штурмовик Бомбардувальник
Маса броні,

% нормальної злітної маси

1-2 3-5 10-15 1,5-2,0

Бойова живучість розглядається в безпосередньому зв'язку з типом і характеристиками діючого на літальний апарат засобу ураження. БЖ характеризується вразливою площею при влучанні боєприпасу контактної дії і ймовірністю неураження ЛА в зоні дії боєприпасу з неконтактним детонатором. Бойова живучість стосовно до боєприпасу контактної дії визначається, в першу чергу, його калібром.

Історія

[ред. | ред. код]
Німецький 30-мм набій і ланки до гармати MK 108. Показаний в розрізі набій з тонкостінним фугасним снарядом підвищеного наповнення, тип «М». Маса спорядження (HA-41) 85 г достатня для виведення з ладу одномісного суцільнометалевого винищувача при одиничному влучанні.

У період Другої світової війни бойова живучість радянських літаків (винищувачів, штурмовиків і бомбардувальників) забезпечувалася і була вирішена стосовно бронебійних куль зброї калібрів 7,62 — 7,92 мм. Використання противником інших калібрів озброєння (боєприпасів збільшеної потужності) цілком може зробити реалізований на ЛА комплекс захисних заходів неспроможним, що і спостерігалося неодноразово на практиці[3]. Вимоги до захисту літаків від снарядів 20-мм гармати були виставлені ВПС вже після війни, в 1946 році.

Так поява на радянсько-німецькому фронті 20-мм фугасного снаряда[4] до авіагармат MG FFM і MG 151/20 різко змінила ситуацію і вперше поставила питання про живучість конструкції літака. Літаки винищувачі дерев'яної і змішаної конструкції при ураженні 20 мм фугасним снарядом не мали конструктивної живучості, відбувалася втрата несної здатності і повне руйнування уражених елементів, і як результат, необхідне число влучень по одномісних винищувачах не перевищувало одного-двох[5]. Іншими словами, при влучанні фугасного снаряда у кіль або крило, літак позбавлявся цих елементів. Наслідок — негайне припинення керованого польоту.

Слід зазначити, що німецькі ВПС, прийнявши в 1940 році на озброєння новий тип артилерійського боєприпасу — 20-мм фугасний снаряд «M» (нім. Minengeschoss), пізніше і 30 мм снаряд «M», і підтвердивши на практиці їх ефективність, до 1944 року розробили комплекс заходів з підвищення живучості конструкції літаків для цього виду впливу, запропонувавши заповнення відсіків обмеженого обсягу, найбільш схильних до руйнування фугасною дією, новим на той момент матеріалом — пінопластом Іпорка (нім. Iporka) з масовою щільністю 13 кг/м3, отриманими компанією I. G. Farbenindustrie[5].

Бойові пошкодження хвостового оперення літака F-4E 366-го тактичного винищувального авіакрила вогнем дрібнокаліберної зенітної артилерії і авіаційної ракети «повітря-повітря». Виведені з ладу обидві гідросистеми, зірвано кермо, зруйновані: контейнер гальмівного парашута і половина задньої кромки стабілізатора, літак повернувся на базу.

У СРСР науково-практичний напрям «Бойова живучість літальних апаратів» як самостійна і цілісна дисципліна сформувався у другій половині 1960-х років. На даний час живучість конструкції ЛА забезпечується застосуванням статично нездоланних силових схем фюзеляжу, крил тощо, спеціальним виконанням елементів силового набору і обшивки, а також застосуванням більш стійких (живучих) при пошкодженнях конструкційних матеріалів[6].

Вимоги до ЛА по забезпеченню бойової живучості

[ред. | ред. код]
Результат влучання ракети ПЗРК «Стріла-2» в регульоване сопло лівого двигуна F/A-18 і підриву в жаровій трубі осколково-фугасної БЧ масою 1,15 кг. Літак повернувся на базу.
Сильні руйнування хвостової частини штурмовика A-10A в результаті неконтактного підриву бойової частини ракети ПЗРК «Ігла-1» в районі хвостового оперення. Пошкодження рулів стабілізатора, праве кермо зруйновано. Сліди осколкових уражень на гондолі правого двигуна і правій консолі крила. Літак відновлений[7]. «Війна в затоці», 1991.

До основних вимог з бойової живучості ЛА, як правило, входять:

  • необхідність наявності дводвигунної силової установки, особливо для літаків-штурмовиків та бойових вертольотів;
  • здатність системи управління нормально функціонувати після влучання в її окремі елементи куль калібру 7,62 і 12,7 мм, а паливної системи ЛА — витримувати влучання осколків, 12,7-мм куль та дрібнокаліберних, калібром 20…23-мм осколково-фугасних запалювальних снарядів;
  • необхідність захисту стінок паливних ємностей;
  • необхідність захисту екіпажу ЛА.

Відповідно до Глави 10 Зводу законів США в рамках програм створення зразків озброєння і військової техніки повинні здійснюватися реалістичні випробування системи в цілому на бойову живучість.

Закон вимагає проведення натурних випробувань обстрілом тим боєприпасом, застосування якого по створюваній системі зброї реально в бойовій обстановці. Натурні випробування проводяться по системі, повністю спорядженій паливом, робочими рідинами і боєприпасами. Зокрема за вказаною схемою проведені випробування багатоцільових літаків-винищувачів F/A-18 і F-22.

Бойова живучість інших типів літальних апаратів

[ред. | ред. код]

В ракетній техніці, зокрема, при подоланні крилатими (КР) і протикорабельними (ПКР) ракетами засобів оборони об'єкта, говорять про їх бойову стійкість. Бойова стійкість забезпечується малими висотами польоту, складними траєкторіями польоту, мінімальною відбиваючою поверхнею конструкції виробу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Шауров Н. И. Развитие военных типов сухопутных самолётов. М. Воениздат, 1939, с. 33.
  2. ↑ Шауров Н. И., подполковник, Шлямин К. И., инж-майор. Бронирование самолетов. В кн.: «Руководство для конструкторов». Издание БНТ НКАП, т. II, раздел 74100-74400, 1944 год
  3. ↑ Ефимов А. Н. Почему у немецких асов было больше побед? Реконструкция поражаемости самолетов-истребителей во второй мировой войне // Научно-технический сборник «Боеприпасы», № 3, 2006 г., с. 67—74.
  4. ↑ Тонкостінний снаряд зі сферичним дном, споряджений металізованим теном (вага підривного заряду 18,7 г), у 1942 г. замінений вибуховим складом HA 41 на основі гексогена. Підривник із затримкою спрацьовування забезпечив підрив вибухового снаряда у внутрішніх відділеннях літака, не розрахованих на додаток надлишкового тиску. Ефективно працював по планеру, крилах, хвостовому оперенню та паливних баках, забезпечуючи ураження не тільки уразливих агрегатів, але й авіаційної конструкції як такої. Після війни фугасний 30-мм снаряд Minengeschoss послужив основою при розробці аналогічних боєприпасів до авіагармат Великої Британії і Франції ADEN і Defa під власні вимоги, а згодом і під уніфікований набій 30×113 мм.
  5. ↑ а б Пауфлер Г. Н. Разрушающее действие взрывной волны на части самолета и мероприятия по увеличению живучести. Обзоры и переводы немецких трофейных материалов № 8. БНТ МАП, 1947 год.
  6. ↑ Томилов Ю. М., Меднов А. Н. Боевая живучесть.- В кн.: Авиация: Энциклопедия / Гл. ред. Г. П. Свищев. — М.: Науч. изд-во «Большая рос. энцикл.»: Центр. аэрогидродинам. институт им. Н. Е. Жуковского, 1994. — 736 c.: ил. ISBN 5-85270-086-X
  7. ↑ Gulf War Battle Damage. A-10 80-0186 (Repaired). Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 26 вересня 2017.
Зовнішні зображення
Результат підриву БЧ ракети ПЗРК «Стріла»/«Ігла» в сопловому пристрої лівого двигуна Су-25 - на ресурсі nnm.me
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Бойова_живучість_(літальних_апаратів)