Бігляр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бігляр
Устук (верхів'я Бігляра) в травні в кишлаку Устук
40°31′19″ пн. ш. 66°35′27″ сх. д. / 40.52213300002777174° пн. ш. 66.59089300002777634° сх. д. / 40.52213300002777174; 66.59089300002777634
Витік
• координати 40°31′20″ пн. ш. 66°35′27″ сх. д. / 40.52222° пн. ш. 66.59083° сх. д. / 40.52222; 66.59083
Гирло сай Каламджар
• координати 40°28′49″ пн. ш. 66°13′55″ сх. д. / 40.48028° пн. ш. 66.23194° сх. д. / 40.48028; 66.23194
Країни: Узбекистан Узбекистан
Довжина 41 км
Площа басейну: 180 км²
Середньорічний стік 0,714 м³/с
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Бігляр[1], Беклярсай[2], Бекларсай[3] (узб. Beklarsoy/Бекларсой) — гірська річка (сай[ком 1]) в Кошрабадському районі Самаркандської області і Нуратинському районі Навоїйської області (невелика ділянка по кордону, перед гирлом) Узбекистану, права притока сая (сухого русла) Каламджар.

Річка послідовно змінює назви: у верхів'ї — Устук (узб. Ustuqsoy/Устуқсой), далі — Бігляр, в середній течії — Акчаб (Акчабсай[3]) (узб. Oqchopsoy/Оқчопсой), у нижній - Урганчі (Урганжі[4]) (узб. O'rg'anchi/Ўрғанчі)[5].

Загальний опис[ред. | ред. код]

Довжина сая дорівнює 41 км[5], площа басейну — 180 км²[5][6][7].

Середньобагаторічна витрата води поблизу кишлаку Янгі-Акчаб становить 0,714 м³/с[8][ком 2]. Річку живлять талі води снігів і дощі[7]. Основний об'єм стоку припадає на весну. Після весняних злив по руслу можуть проходити сильні селі. У літній і зимовий період кількість води в Біглярі зменшується, зазвичай, до повного висихання[5]. Для кишлаку Янгі-Акчаб об'єм стоку за рік дорівнює 22500000 м³, середній модуль стоку — 3,97 л/с·км², шар стоку — 125 см/рік, коефіцієнт мінливості стоку — 0,739 (за час спостережень у 1964—2002 роках)[6]. Річний стік для використання на зрошення, за оцінкою, становить понад 13 млн м³[7].

Течія річки[ред. | ред. код]

Устук бере початок на південному схилі Північного Нуратинського хребта (власне Нуратау)[5]. Невеликі водотоки, які формують річку у верхів'ї, мають джерельне походження. Від витоку тече в північно-західному напрямку, далі повертає на південний захід. Нижче на берегах сая є населений пункт Устук. Звідси річка орієнтується в загальному західному напрямку, але утворює за течією безліч вигинів[9].

У районі злиття з Тікташем біля населеного пункту Наккі водотік отримує назву Бігляр. Далі Бігляр тече на північ від гір Джайляу. Тут на річці побудоване Акчабсайське водосховище[1]. У безпосередній близькості від сучасного резервуара в XVI столітті існувала гребля Абдуллаханбанді, залишки якої збереглися дотепер[10]. Гідротехнічна споруда побудована в найвужчому місці скелястої Ущелини, яке Бігляр утворює вище кишлаку Акчаб[11].

На ділянці нижче водосховища русло пролягає, загалом, на південний захід, проходячи між кишлаками Акчаб і Янгі Акчаб[1]. Пагорби — адири, які змінили ущелину річки, все більш згладжуються[11]. Звідси починається ділянка течії, де річка пересихає. Тут Бігляр приймає значну ліву притоку Акчаб (сезонно), і далі сам має цю назву[1] (на карті, яку в своїй книзі наводить А. Р. Мухамеджанов, назва Акчабсай використовується для Бігляра і вище за течією, вже за греблею Абдуллаханбанді[3]). Пройшовши по території населеного пункту Ескі Акчаб, сай потім тече в загальному західному напрямку, який зберігає до гирла[1].

У пониззі по берегах сая послідовно стоять населені пункти Тіллякан (де є невелике водосховище), Джугантепа, Сартсилу, Урганчі, Барак, Сариаул , Сумбул. У районі однойменного кишлаку отримує назву Урганчі. Між Бараком і Субулом русло переходить у яр завширшки 7 і завглибшки 2 м. На кінцевій ділянці топографічні карти Генерального штабу позначають річку як сухе русло[1].

Поблизу населеного пункту Джилантамгали Урганчі зливається з Саєм (сухим руслом) Каламджар[1][5]. У джерелах Бігляр може належати до басейну Зеравшана[8], хоча фактично Каламджар закінчується сліпо[12].

Господарське використання[ред. | ред. код]

Віддавна річка забезпечувала водопостачання таких кишлаків як Бігляр, Акчаб, Янгі Акчаб. У долині Бігляра збереглася гідротехнічна споруда XVI століття — гребля Абдуллаханбанді[5].

Абдуллаханбанді[ред. | ред. код]

Гребля — водосховище Абдуллаханбанді являє собою чудовий приклад інженерно-технічної думки в середньовічній іригації[7]. Її побудовано в 1580-х роках за наказом бухарського хана Абдулли-хана II[13]. Залишки греблі вперше відзначив у 1913 році М. О. Димо, який входив тоді до складу Бухарської експедиції, спорядженої Відділом земельних поліпшень Міністерства сільського господарства. У 1957—1962 роках цю історичну пам'ятку дослідив Махандар'їнський археологічний загін Інституту історії та археології Узбекистану під керівництвом Я. Г. Гулямова[11].

Матеріалом для греблі слугували плити з каменю (сланцю)[11][13]. Будівельники їх скріплювали водостійким будівельним розчином. Довжина дамби поверху дорівнювала 85 м, в основі — 73 м, висота становила 14,5 м[11]. Її товщина східчасто розширювалася за рахунок задньої частини від 4,5 м поверху до 15,3 м в основі, що допомагало краще стримувати напірний тиск води і підвищувало коефіцієнт стійкості на перекидання[11][13]. Також до складу інженерного комплексу входили водоспуск на щитових затворах (без приводу), донна галерея з вертикальною шахтою і катастрофічний водоскид[14] з відведенням можливих надлишків води в арик вздовж русла річки[7].

Слід зазначити, що об'єм старовинного водного резервуару був невеликий[3]. За оцінками, сформоване греблею водосховище було завдовжки 1,5 км, завширшки від 75 до 125 м[13] і акумулювало 1-1,2 млн м³ води[7]. Такий об'єм становить не більш як 10 % від річного стоку Бігляра[15]. Проте особливою заслугою середньовічних іригаторів є вибір місцевості для спорудження греблі[3].

Гідротехнічну споруду звели в найбільш вдалому, найвужчому місці річкового каньйону[3]. Планувальники сучасного Акчабсайського водосховища розташували його греблю практично в тому самому місці, що й Абдуллаханбанді. Геологічні й геофізичні розрахунки показали, що ця точка ущелини одночасно є найміцнішою. Нижче за течією сай двічі перетинається з розломом в земній корі, який, у разі спорудження водного резервуару, міг би становити небезпеку. А. Р. Мухамеджанов приходить до висновку, що будівельники Абдуллаханбанді, з одного боку, володіли порівняно високими технічними знаннями в поєднанні з досвідом, з іншого — володіли глибокими і різнобічними знаннями про місцевість, важливими для гідротехнічного будівництва[10].

Тікташ, ліва притока Бігляра
Акчаб, значна сезонна ліва притока Бігляра, яка передала йому свою назву

Водосховище греблі Абдуллаханбанді забезпечувало водопостачання кишлаків Камар, Акчаб, Урганчі, Рабат, Джилантамгали і Сайкечар з прилеглими до них землями [7][13], з нього надходила вода на розташовані нижче споруди. У XVI столітті тут зрошувалося в середньому 1-1,2 тис. га земель[7].

Згодом бурхлива течія бігляра прорвала Абдуллаханбанді. Дотепер збереглося 2/3 дамби, ще одна третина з лівого берега каньйону — повністю знищена[7].

Притоки Бігляра[ред. | ред. код]

Бігляр має велику кількість приток[5], однак частина з них має сезонний характер. До числа значних належать (від верхів'я до пониззя): Ангаранно (ліворуч), Найвак (ліворуч), Кушауз (сезонно, ліворуч), Бузуруката (сезонно, ліворуч), Саурак (праворуч), Тікташ (ліворуч), Акчаб (сезонно, ліворуч)[9][1].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. ↑ Саями в Середній Азії називають яри з постійними або тимчасовими водотоками, а також самі водотоки (зокрема, порівняно невеликі річки, рівень води в яких зазнає різких сезонних коливань, або ж вони повністю пересихають).
  2. ↑ «Національна енциклопедія Узбекистану» наводить величину середньобагаторічної витрати води (без зазначення пункту вимірювання) в 0,53 м³/с.
Джерела
  1. ↑ а б в г д е ж и Аркуш карти K-42-122 Джуш. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1987
  2. ↑ Мухамеджанов, 1978, с. 262—264.
  3. ↑ а б в г д е Мухамеджанов, 1978, с. 263.
  4. ↑ Самаркандская область. Справочная политико-административная карта. Масштаб 1:400 000. Ташкент: «Госкомгеодезкадастр», 2008. ISBN 978-9943-15-066-9
  5. ↑ а б в г д е ж и Національна енциклопедія Узбекистану «Б» [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.](узб.)
  6. ↑ а б Чуб, 2007, с. 80.
  7. ↑ а б в г д е ж и к Мухамеджанов, 1978, с. 262.
  8. ↑ а б Чуб, 2007, с. 80—81.
  9. ↑ а б Лист карти K-42-122 Сентяб. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1987
  10. ↑ а б Мухамеджанов, 1978, с. 264.
  11. ↑ а б в г д е Мухамеджанов, 1978, с. 258.
  12. ↑ Лист карти K-41-132 Нурата. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1989
  13. ↑ а б в г д Абдуллахон банди — Національна енциклопедія Узбекистану(узб.)
  14. ↑ Мухамеджанов, 1978, с. 261.
  15. ↑ Мухамеджанов, 1978, с. 262—263.

Література[ред. | ред. код]

  • Бекларсой — Національна енциклопедія Узбекистану.
  • Мухамеджанов А. Р. История орошения Бухарского оазиса: (с древнейших времен до начала XX в.) / ответственный редактор Гулямов Я. Г. — Издательство «Фан» УзССР, 1978. — 296 с. — 1000 прим.
  • Чуб В. Е. Изменение климата и его влияние на гидрометеорологические процессы, агроклиматические и водные ресурсы Республики Узбекистан. — Ташкент : «VORIS NASHRIYOT» MChJ, 2007. — С. 80—81. — ISBN 978-9943-304-23-9.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бігляр&oldid=36063295