Сланці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сланці
лупаки
SlateUSGOV.jpg
Аспидний (кристалічний) сланець
Загальні відомості
Генезис Метаморфічні гірські породи
Ідентифікація
Використання
будматеріал, паливо

CMNS: Сланці на Вікісховищі

Сла́нці, лупаки́[1][2] — гірські породи з паралельним (пошаровим) розташуванням мінералів, що входять до їх складу. Характеризуються сланцюватістю — здатністю легко розщеплюватися на окремі шари.

Загальний опис[ред. | ред. код]

За характером початкових порід розрізнюють орто- і парасланці. Перші виникли при метаморфізмі магматичних, другі — осадових гірських порід. За ступенем метаморфізму розрізнюють слабометаморфізовані глинисті сланці, кременисті, глибокометаморфізовані кристалічні. Проміжне положення займають філіти, хлоритові і серицитові сланці, зелені сланці і інш. (див. метаморфічні сланці).

Сланці складаються переважно з кварцу чи польових шпатів і темнозабарвлених мінералів. Вони звичайно містять або кварц і слюду (біотит, мусковіт), або піроксени, амфіболи і плагіоклаз чи скаполіт, або тільки темнокольорові мінерали (напр., рогову обманку). Залежно від складу, розділяють сланці слюдяні, хлоритові, талькові, амфіболові тощо. До складу кристалічних сланців входять також специфічні мінерали метаморфічних порід — ґранат (альмандин), кордієрит, андалузит, кіаніт, силіманіт, ставроліт, скаполіт, іноді карбонати і інш. Глинисті сланці, збагачені органічними речовинами, використовуються як горючі сланці. Сланці, збагачені графітом, служать сировиною для його вилучення. Кременисті сланці застосовуються у виробництві щебеню і силікатної цегли (динасу), кристалічні сланці — як вогнетривка сировина, для отримання силуміну.

В Україні сланці є в Криму[3], на Донбасі, на Криворіжжі та в інших районах.

Використовують їх як будівельний матеріал, у хімічній промисловості.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник гірничої термінології. Харків: Державне видавництво "Радянська школа". відтворення видання 1931 року. с. 87. 
  2. Лупак // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Оришкевич, П. (1987). Початкова географія України й українських поселень. Нью-Йорк. с. 44. 

Джерела[ред. | ред. код]