Джерело

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джерело
Капличка над джерелом. Слатіна-над-Упоу, Наход, Чехія
Джерело на гербі міста Бад Ельстер, Німеччина

Джерело́ — природний, самочинний сконцентрований вихід на земну поверхню підземних вод. Виникає під впливом земного тяжіння або гідростатичного тиску[1]. Джерела утворюються на дні ярів, балок, на схилах горбів, крутих берегів річок. Об'єкт вивчення кренології. Також — криниця.

Назва[ред. | ред. код]

Етимологія

Слово «джерело» того ж походження, що й «жерло» — від прасл. *žerdlo (утвореного з ранішої форми *gerdlo внаслідок першої палаталізації). Ці слова етимологічно споріднені також з «горло» (похідного від варіанта з іншим ступенем вокалізму *gъr̥dlo), і сходять до пра-і.є. *gʷerh₃-tlóm. Первісне значення — «горло»; потім — «отвір»; а пізніше в східно- і західнослов'янських мовах — «отвір, з якого б'є вода»[2]. У «Словарі української мови» Б. Д. Грінченка засвідчені такі старі значення слова «джерело» як «кипінь, кипляча вода», «дуло гармати», «кратер вулкана»[3].

Інші назви

Джерело також іноді називають ключем[4], криницею[5], у діалектах — кирницею, керницею, чуром[6], чуркалом[7], норою[8], живцем[9], обгороджене джерело — плетянкою[10].

Типи[ред. | ред. код]

Розрізняють джерела постійні, сезонні, тимчасові, періодичні (наприклад гейзери), прісні, мінералізовані, солоні, гарячі (термальні води) і холодні. Часто джерело — центр, з якого рідина витікає по радіусах безперервно й однаково у всіх напрямах (наприклад Оконські джерела).

Сифонні джерела — джерела підземних вод, які діють періодично після наповнення карстової порожнини і сифонного каналу, що з'єднує порожнину з поверхнею Землі.

Деякі джерела є водночас витоками річок. В Україні з джерел починаються такі річки: Дністер, Бистриця Солотвинська, Збруч та інші.

Значення[ред. | ред. код]

Використовувані людьми джерела для зручності набирання води часто обладнують дерев'яними, кам'яними, металевими зливами, вкопують ємності (вживані для цього порожнисті стовбури відомі як «кадоби»)[11]. Над деякими джерелами зводять каплиці, а деякі оточені особливою шанобою — їх називають святими джерелами.

Фольклор[ред. | ред. код]

  • Бити джерелом — активно, бурхливо виявлятися.
  • Річок багато, джерело одне. Товаришів багато, а щирий — один

Інше[ред. | ред. код]

Латинська назва тім'ячка немовляти fonticulus буквально означає «джерельце»: це пов'язане з його пульсацією, яка нагадує биття струменя води.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Хільчевський В. К., Ромась М. І. Джерело водне // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  3. Джерело // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Ключ // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Криниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Чур // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Чуркало // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Нора // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Живець // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Плетянка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Кадіб // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]