Венеційський націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор Венето

Венеційський націоналі́зм (венетизм від вен. Venetismo) — ідеологія й регіональний рух за більш широку автономію або навіть незалежність Венето від Італії, відродження спадщини Венеційської республіки, її традиції, культури та мови. За словами Паоло Поссамаї, венетизм — «зусилля Венето та венеційців визнати їхню ідентифікацію та автономію»[1]. Це широкий рух, який включає в себе венеційські партії та широкі верства населення.

Основна вимога венетизму — визнати Венето державою, відокремленою від Італії, і заперечити достовірність результатів референдуму, за якими Венето об'єдналась 1866 року з Італією[2][3][4][5]. Деякі політики, зокрема з Венеційської національної партії, політичних рухів «Держава Венето» та «Венеційська незалежність»[6], закликають до проведення референдуму і розгортання кампанії за незалежність Венеції (Venetia), історичних земель Венеційської республіки, а саме північно-італійських областей Венето, Фріулі-Венеція-Джулія, деяких районів Ломбардії (Брешеї, Бергамо, Крема, частково Мантуї) і Тренто[7].

Досягнення

[ред. | ред. код]
«Ми — нація, Венето — не Італія», передвиборча кампанія 2009 року у Венето

Статут міст регіону Венето закріпив поняття «венеційського народу»[8]. Венеційській мові, згідно з даними ЮНЕСКО, не загрожує зникнення[9], оскільки нею розмовляють у Венето, деяких частинах Фріулі-Венеції-Джулії, Хорватії, у Ріу-Гранді-ду-Сул і Санта-Катаріні в Бразилії і Чипіло у Мексиці.

1998 року Регіональна рада Венето схвалила резолюцію про самовизначення венеційського народу. Документ закріпив «права венеційці на демократичний і прямий референдум для вільного висловлювання свого права на самовизначення»[10]. 2006 року Регіональна рада офіційно звернулась до уряду з ініціативою змінити Конституцію Італії з метою надання Венето статусу автономної області, який мають його сусіди Фріулі-Венеція-Джулія та Трентіно-Альто-Адідже[11].

2007 року Венето надав венеційській мові разом з італійською статус офіційної, заснував офіційний вебсайт стандартною венеційською мовою і проголосив 25 березня Днем венеційського народу (Festa del Popolo Veneto) на річницю заснування Венеції[12][13]. 2011 року Регіональна рада офіційно звернулась до італійського парламенту з проханням захистити спеціальним законом венеційську мову як мову національної меншини[14].

У той час як ідея федералізації країни набуває дедалі ширшої підтримки у Венето, набуття незалежності ускладнюється. Останні опитування показують невпинне зростання прибічників незалежності Венето. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні 2011 року, таких виявилось 50 % венеційців[15]. А в січні 2012 року, за даними газети «Il Gazzettino», ця кількість зросла до 53,3 %. Місцеві вибори також показують прихильність виборців до партій, що виступають за незалежність регіону[16][17].

2012 року рух «Венеційська незалежність» зібрав понад 20 000 підписів за проведення референдуму з питання незалежності. Однак за Конституцією Італії подібні заходи є незаконними. 6 жовтня був проведений мітинг на підтримку проведення референдуму[18].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Francesco Jori, Dalla Łiga alla Lega. Storia, movimenti, protagonisti, Marsilio, Venice 2009, p. 98
  2. ↑ Ettore Beggiato, 1866: la grande truffa, Editrice Universitaria, Padua 1998
  3. ↑ Giampaolo Borsetto, Venezia 1866: el grande inbrogio. El plebisito de l'anexion a l'Italia, Raixe Venete, Treviso 2006
  4. ↑ Luigi Zanon, 1866: anno della vergogna italiana. 19 ottobre 1866: giorno di lutto per le genti venete [Архівовано 15 липня 2011 у Wayback Machine.], 2000
  5. ↑ L’ Italia è occupante abusivo del Lombardo-Veneto | L'opinione di Loris Palmerini. Palmerini.net. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  6. ↑ Chi siamo | PNV. Press News Veneto. Pnveneto.org. 15 січня 2008. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  7. ↑ Venetia. Iveneti.org. Архів оригіналу за 1 жовтня 2011. Процитовано 18 жовтня 2011.
  8. ↑ Statute of Veneto. Consiglioveneto.it. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  9. ↑ http://www.helsinki.fi/~tasalmin/europe_index.html. Helsinki.fi. 22 вересня 1999. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  10. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 квітня 2012. Процитовано 6 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ «MODIFICA DEGLI ARTICOLI 116 E 119 DELLA COSTITUZIONE» D'INIZIATIVA DEL CONSIGLIO REGIONALE DEL VENETO. [Архівовано 25 квітня 2012 у Wayback Machine.] (італ.)
  12. ↑ Consiglio Regionale Veneto – Leggi Regionali. Consiglioveneto.it. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  13. ↑ LINGUA VENETA – sito dedicato al patrimono linguistico veneto. Linguaveneta.it. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  14. ↑ Corriere del Veneto (23 березня 2011). ซRoma riconosca la lingua venetaป – Corriere del Veneto. Corrieredelveneto.corriere.it. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2011.
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 6 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Veneto indipendente, il 53 % sarebbe favorevole[недоступне посилання з березня 2019], Il Gazzettino, 20 January 2012
  17. ↑ Veneto, anche gli immigrati favorevoli all'indipendenza [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.], L'Indipendenza, 20 January 2012
  18. ↑ Венеція бажає відокремитись від Італії. Архів оригіналу за 8 жовтня 2012. Процитовано 6 жовтня 2012.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венеційський_націоналізм&oldid=40467463