Волтер Веллман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волтер Веллман
Народився 3 листопада 1858(1858-11-03)[1][2]
Ментор, Лейк, Огайо, США
Помер 31 січня 1934(1934-01-31)[1][2] (75 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна  США
Діяльність мандрівник-дослідник, льотчик, журналіст
Знання мов англійська[3]
Волтер Веллман на палубі дирижабля

Волтер Е. Веллман[4] (англ. Walter E. Wellman; 3 листопада 1858 — 31 січня 1934) — американський журналіст, дослідник і аеронавт.

Біографічна довідка[ред. | ред. код]

Волтер Веллман народився в Менторі, штат Огайо, в 1858 році.[5] Він був шостим сином Алонсо Веллмана, і четвертим — його другої дружини Мінерви Сібілли (Грейвс) Веллман. Батько Волтера, Алонсо, коли Волтер був молодий, провів три роки в Громадянській війні в Америці. Спочатку він був у роті D 105-ї піхоти Огайо, перш ніж стати корабельним теслею з річкової ескадри Міссісіпі. Повернувшись з війни, він вивіз свою сім'ю на захід від Огайо, щоб стати поселенцями-піонерами округу Йорк, штат Небраска.[6]

У 14 років Волтер заснував щотижневу газету в Саттоні, штат Небраска. У віці 21 року Волтер повернувся до Огайо, заснував газету Evening Post («Вечірні вісті»), і одружився з Лорою МакКанн у Кантоні, штат Огайо, 24 грудня 1879 року. У них народилося п'ять доньок. У 1884 році він став політичним кореспондентом Вашингтона в «Чикаго Геральд» та « Рекорд-Геральд».

Ранні дослідження[ред. | ред. код]

У 1892 році Веллман пам'ятником відзначив передбачуване місце посадки Христофора Колумба на острові Сан-Сальвадор на Багамах. У 1894 році він очолив полярну експедицію на схід від Шпіцбергена до широти 81° Пн. Очолював чергову експедицію на 82° Пн. широти через Землю Франца-Йосифа в 1898 і 1899 рр.[6]

Дирижаблі[ред. | ред. код]

Дирижабль Веллмана на Шпіцбергені

31 грудня 1905 року Веллман оголосив, що зробить спробу дістатися до Північного полюса, але цього разу на дирижаблі.[7] Його газета забезпечила кошти в розмірі 250 000 доларів США і він збудував дирижабль у Парижі для полярної експедиції. Велман створив штаб експедиції на острові Дейн, Шпіцберген, влітку 1906 р.[6] Ангар був добудований лише в серпні 1906 року, і двигуни дирижабля під час випробувань саморуйнувались.[8] Тої ж зими Веллман відбудував дирижабль у Парижі та у вересні 1907 р. здійснив спробу польоту на Північний полюс. Він зробив другу спробу без фінансової допомоги в 1909 році, але механічні несправності змусили його повернутись назад за 100 км на північ від Шпіцбергену.

Восени 1910 року на Велман розширив свій дирижабль «Америка» до 9760 кубічних метрів і здійснив запуск з Атлантик-Сіті 15 жовтня 1910 року. Інженер Мелвін Ваніман надіслав одну з перших повітряних радіопередач, коли закликав стартовий катер «прийти і взяти цього проклятого кота!» — кота Кіддо, котрий (спочатку) не був радий тому, що був у повітрі.[9][10][11] Через 38 годин двигун вийшов з ладу, і дирижабль дрейфував, поки їх не врятував пароплав поштової служби Trent неподалік від Бермудських островів.[12][13] Наступного року був побудований другий дирижабль «Акрон» . Він вибухнув під час першого випробувального польоту. Загинув екіпаж із п'яти осіб, у тому числі його капітан, той самий Мелвін Ваніман, який вижив на Америці.[14] Майже через століття були знайдені його потоплені залишки. Ці фрагменти, а також рятувальний човен дирижабля, який компанія Goodyear Tire and Rubber зберігала з 1912 року, потім були передані Смітсонівському інституту.[15]

Спадщина[ред. | ред. код]

У 1902 році Веллман написав «Трагедію Крайньої Півночі», опубліковану в «Білому світі». Книга Веллмана «Повітряний вік; Тисяча миль дирижаблем над Атлантичним океаном» була опублікована в 1911 році. «Німецька республіка, уявна політична історія після європейської війни» була опублікована в 1916 р.[6] Останні роки він провів у Нью-Йорку, де помер від раку печінки в 1934 році. Судно типу «Ліберті» «Уолтер Велман» було спущено на воду 29 вересня 1944 року від суднобудівної корпорації Тодда Х'юстона в Х'юстоні, штат Техас.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  4. ↑ Stevens, George E. (Fall 1969). From Penny Paper to Post and Times-Star: Mr. Scripps' First Link. Cincinnati Historical Society Bulletin. Cincinnati Historical Society. 27 (3): 206—222. Архів оригіналу (PDF) за 1 серпня 2019. Процитовано 6 червня 2022.
  5. ↑ Capelotti 1999, page 14
  6. ↑ а б в г Wellman, Joshua Wyman Descendants of Thomas Wellman (1918) Arthur Holbrook Wellman, Boston pp.69-72,407&500-502
  7. ↑ Cailliez
  8. ↑ Capelotti 1999, pages 72-73
  9. ↑ «Kiddo, the airship cat [Архівовано 11 листопада 2020 у Wayback Machine.]» Purr'n'Fur
  10. ↑ «„Roy, come and get this goddamn cat“ was the first ever in-flight radio transmission [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.]» AviationHumor
  11. ↑ Copping, Jasper. «America the airship: the first transatlantic crossing [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.]» The Daily Telegraph, 13 October 2010. Accessed: 1 November 2014.
  12. ↑ Trevelyan, Laura (15 жовтня 2010). Airship America's landmark crossing attempt recalled. BBC News. Архів оригіналу за 16 жовтня 2010. Процитовано 15 жовтня 2010.
  13. ↑ Davies, Alan. Vaniman, the acrobatic photographer. State Library of New South Wales 2007. Архів оригіналу за 4 вересня 2007. enlarged again to 9760 cubic metres volume, giving a lifting capacity of 12 tonnes ... launched on 15 October 1910 ... crew of six, including Wellman and Vaniman and a stowaway cat
  14. ↑ Dilks, John. What Happened After the Rescue? QST, January 2011, pp. 95-6.
  15. ↑ 100 Years ago this airship sailed from Atlantic City. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2020.
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Волтер_Веллман&oldid=36060860