Голобородько Володимир Ілліч
Голобородько Володимир Ілліч | |
---|---|
Народився |
7 червня 1940 (83 роки) Галиця |
Громадянство | СРСР→ Україна |
Діяльність |
журналіст письменник |
Членство | Національна спілка журналістів України |
|
Володимир Ілліч Голобородько (*7 червня 1940, с. Галиця, Ніжинський район, Чернігівська область) — український журналіст, письменник-сатирик. Член Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, а також Товариства професіональних літераторів «Москва». Член УРП (з 1990); помічник Народного депутата України (з 1996); редактор газети «Незалежність» (з червня 1999); оглядач газети «Правда України».
Освіта[ред. | ред. код]
- Запорізьке (Верхньохортицьке) педагогічне училище (1959—1962), викладач політехнічного навчання;[1]
- Московський державний університет імені Ломоносова, філософський факультет (1964—1970), філософ, викладач філософії;
- Московський державний університет імені Ломоносова, історичний факультет (2 курси).
Кар'єра[2][ред. | ред. код]
З 08.1957 по 10.1958 рр. — бетонник, газозварник, Свердловський завод великопанельного домобудування, Луганської області.
З 12.1958 по 08.1959 рр. — газозварник, Запорізький комбінат будівельних деталей.
З 1959 по 1962 рр. — студент Запорізького (Верхньохортицького) педагогічного училища.
З 08.1962 по 10.1962 рр. — вчитель праці, Запорізького спец. інтернату № 3.
З 1962 по 1965 рр. — служба в армії, м. Москва.
З 1965 по 1970 рр. — вчитель праці, фізкультури та малювання, Полівановська 8-річна школа Подольського району Московської області.
З 1970 по 1973 рр. — зав. відділу мистецтва, роз'їзний редактор, заступник головного секретаря, газета «Літературна Україна», журнал «Вітчизна».
З 1973 р. — заступник головного секретаря, «Літературна газета», м. Москва.
З 12.1973 по 04.1974 рр. — роздавач інструментів Московського заводу ім. Калініна.
З 04.1974 по 08.1974 рр. — старший редактор газети «Молодой ленинец», м. Калуга.
З 01.1975 по 07.1976 рр. — електрогазозварник, БУ ТЕЦ-25, м. Москва.
З 08.1976 по 04.1982 рр. — викладач естетики й права, ТУ № 150.
З 08.1978 р. — літератор, сатирик профільного товариства літераторів «Москва».
З 1978 по 1988 рр. — редактор, рецензент видавництва «Молода гвардія».
З 1984 по 1985 рр. — рецензент газети «Літературна Росія».
З 11.1990 по 09.1991 рр. — головний редактор газети «Самостійна Україна».
З 1993 р. — завліт, актор, комерційний директор театру ЗС України.
З 04.1995 по 04.1999 рр. — політичний оглядач та літературний редактор газети «Вісті з України» («Український форум»).
Сім'я[ред. | ред. код]
Батько Ілля Григорович (1917—1985) — учитель історії, географії;
Мати Ганна Григорівна (1919—1994) — учитель української та російської мов і літератури;
Старший син Андрій (1970) — помічник капітана річкового флоту, моторист;
Молодший син Ярослав (1990).
Правозахисна діяльність[ред. | ред. код]
З початку 60-х — у правозахисному русі. В 1970-80-ті зазнав переслідувань, змушений жити за межами України.
Член КПРС (1965—1974), виключений парткомом Спілки письменників України за антирадянську пропаганду та агітацію, наклепи на КПРС і особисто В. Леніна, розкладання молодих літераторів.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих (1989). Член НСЖУ (з 1995), товариства професіональних літераторів «Москва» (1978).
Лауреат клубу «12 стульев» («Літературна газета», 1982).
Творчість[ред. | ред. код]
Автор:
- збірка афоризмів (1968, 1986, «самвидав»),
- Книга афоризмів і сатиричних мініатюр «Тези і антитези» (1993),
- збірник поезій «Нетрадиційний сонет» (1999),
- збірник поезій «Святі бажання» (2000),
- добірки поезій, прози в багатьох збірках (Київ, Берлін, Москва, Таллінн, Софія).
Інше[ред. | ред. код]
Володів білоруською мовою. Захоплювався: народознавством, краєзнавством, історією, філософією, літературою, мистецтвом та наукою.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Голобородько Володимир Ілліч |
- Голобородько Володимир Ілліч [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] rada.gov.ua
- Володимиру Голобородьку — 70 [Архівовано 9 квітня 2022 у Wayback Machine.] // «Отчий поріг». Число 6 (102), 2010. — Стор. 2
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Голобородько Володимир Ілліч [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Верховна Рада, Сервер журналістів [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Голобородько Володимир Ілліч. static.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 березня 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Голобородько Володимир Ілліч / В. А. Бурбела // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-25282
- Жулинський М. Він ще не безсмертний… // Нетрадиційний сонет: Поезії. К., 1999
- Марченко В. Гумор — це небезпечно // Творчість і життя: Зб. К., 2001
- Чемерис В. Інтелектуальний, а тому небезпечний // Літературна Україна, 2004, 27 червня.
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (січень 2012) |
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (січень 2012) |