Елдґ'я
| Елдґ'я | ||||
|---|---|---|---|---|
 Вид на дно каньйону Елдґ'я | ||||
| 63°58′00″ пн. ш. 18°36′33″ зх. д. / 63.966666666667° пн. ш. 18.609166666667° зх. д. | ||||
| Тип | вулканічні тріщини вулкану Катла | |||
| Країна |  Ісландія | |||
| Місце знаходження | Ісландія | |||
| Гори | Серединно-Атлантичний хребет | |||
| Висота | різниться - від каньйону до 800 м.н.м. | |||
| Останнє виверження | 934 | |||
| Ідентифікатори і зовнішні посилання | ||||
| GeoNames | 2632071 | |||
| 372030 | ||||
  Елдґ'я | ||||
 | ||||
 Елдґ'я у Вікісховищі | ||||
Елдґ'я (ісл. Eldgjá, вогняний каньйон) — вулкан та каньйон довжиною до 8 км в Ісландії.
Елдґ'я — найбільший вулканічний каньйон у світі з глибиною до 150–270 метрів та шириною до 600 метрів. Елдґ'я є центральною частиною вулканічної системи вулкану Катла довжиною 75 км на півдні країни,[1] та лежить на південь від Ісландського плато. На північний схід від каньйону розташовані Кратери Лакі, що належать до тої ж вулканічної системи.
Перше задокументоване виверження в 934 році було найбільшим базальтовим виливом (траповим магматизмом) в історичні часи — з землі вилилось до 18 км³ магми.[2]. Розлив лави становить до 800 км².[3]
В північній частині каньйону є водоспад Оуфаєруфосс (ісл. Ófærufoss), через який раніше був перекинутий природний кам'яний міст. Однак в 1993 році міст обвалився внаслідок сильного потоку води з талого льоду.
Ця північна частина каньйону, включно з водоспадом та оточуючими територіями включена до Національного парку Ватнайокутль з 2011 року.[4]
Каньйон був відкритий ісландський геологом та географом Торвальдуром Тороддсеном в 1893 році.[5]
Дістатися до (частини) каньйону можна Кільцевою дорогою (відрізок біля селища Кірк'юбайярклаустур)
Елдґ'я виник ймовірно при великому виверженні 934 року, коли вилилось до 18 км³ магми, а у повітря було викинуто до 1,4 км³ тефри[6].
Серія вивержень почалася з масивного вибухового виверження на південно-західному кінці вулканічної системи, схованому під льодовиком Мюрдальсйокутль (ісл. Mýrdalsjökull). У той же час був спалах у кальдері Катла. Приєдналося еффузивне виверження на півночі, що примикає до Мірдальсйокудль вільною від льоду частиною вулканічної системи.
Це викликало єкуллойпи (ісл. Jökulhlaup) (льодовикові потопи) в східному напрямку по зандрі Мюрдальзандур (ісл. Mýrdalssandur) та в північному напрямку по зандрі Меліфельсзандур (ісл. Mælifellssandur). Одночасно розпочалось виверження в кальдері Катли та приєдналися ефузивні виверження на півночі вулканічної системи, що була вільна від льоду.
Середня частина вулканічної системи, сучасний каньйон Елдґ'я, виник в наступній фазі виверження. Наприкінці приєднались виверження на північно-східній межі Ватнайокутль. Серія вивержень тривала 3-4 роки, розпочавшись вибуховою фазою та закінчившись ефузивною фазою[7].
Стіни каньйону складаються з палагоніту, але покриті шлаком. Окремі сліди дозволяють говорити про наявність лавових стовпів. На дні каньйону також існують активні шлакові кратери[8].
Виверження Елдґ'я було більшим за виверження Кратерів Лакі в вісімнадцятому сторіччі та більше за виверження вулкану Тамбора в 1815 році. У повітря було викинуто 219 млн.тонн двоокису сірки, де відбулася її реакція з водою та киснем та утворилось бл. 450 млн.тонн сірчаної кислоти. Атмосферні аерозолі повинні були покрити більшу частину північної півкулі, а наслідки відчуватися декілька років, однак історичних свідчень тих часів дуже мало.[6]
Вплив на населення мав би бути спустошливий, однак на диво в жодному з відомих ісландських середньовічних джерел це виверження прямо не згадується — ні в Ланднамабок (ісл. Landnámabók), ні в Книзі про ісландців (ісл. Íslendingabók), історії Ісландії, написаних Арі Мідрим. Щодо відсутності згадки про таку визначну подію існують різні теорії, одна з них — щоб не відлякувати людей від подальшого заселення Ісландії.
- ↑ Katla. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. (англ.)
- ↑ Katla: Eruptive History. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. (англ.)
- ↑ Árni Hjartarson 2011. Víðáttumestu hraun Íslands. (The Largest Lavas of Iceland). Náttúrufræðingurinn 81, 37-49.
- ↑ Ósnortin víðerni og einstakar jarðmyndanir (Icelandic) . Ministry for the Environment and Natural Resources. 29 липня 2011. Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 24 березня 2014.
- ↑ Martin Scharzbach, Geologenfahrt auf Island, 3. Aufl. 1971, S. 68
- ↑ а б TThor Thordarsson, Armann Hoskuldsson: Iceland.Classic Geology in Europe 3. Harpenden 2002, S. 110
- ↑ Schutzbach, S.34ff.
- ↑ Thor Thordarsson, ebd., S. 109–110
- Information on volcanism in the area
- Фото
- Die Eldgjá [Архівовано 11 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Werner Schutzbach: Katla, die Geschichte eines isländischen Vulkans. Reykjavik 2005
- Übersichtsartikel zum Katlavulkan, Nordisches Vulkanologisches Institut, Univ. Island(англ.)
- Helgi Björnsson, e.a.: Surface and Bedrock Topography of the Mýrdalsjökull Icecap. The Katla caldera, eruption sites and routes of jökulhlaups. [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] (PDF)(англ.)
- Magnús T. Guðmundsson, Guðrún Larsen, Ármann Höskuldsson, Ágúst G. Gylfason: Volcanic Hazards in Iceland. [Архівовано 27 травня 2016 у Wayback Machine.] (PDF)(англ.)
- Margrét T. Jónsdóttir: Katla. Bygging og eldvirkni. [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] (PDF)(ісл.)