Вулканізм в Ісландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулканічна система в Ісландії, яка була активною з 17 серпня 2014 року по 27 лютого 2015 року, — це Бардарбунґа.
Вулкан в Ісландії, що вибухнув у травні 2011 року, — Грімсвотн.
Активні вулканічні райони та системи в Ісландії
Вулканічні та трансформаційні зони Ісландії
Колона виверження Ейяф'ятлайокютля в 2010 році
Виверження Голуграун (вулканічна система Бардарбунґа-Вейдівотн), 2014

Вулкани Ісландії мають багато активних завдяки розташуванню Ісландії на Середньоатлантичному хребті, розбіжній межі тектонічних плит та її розташуванню над гарячою точкою.

Вулканічні системи та вулканічні зони Ісландії[ред. | ред. код]

Голоценовий вулканізм в Ісландії в основному розташований у Неовулканічній зоні, що включає вулканічний пояс Рейк'янес (RVB), західну вулканічну зону (WVZ), середньо-ісландський пояс (MIB), східну вулканічну зону (EVZ) і північну вулканічну зону (NVZ). Два бічні вулканічні пояси відіграють другорядну роль: вулканічний пояс Ерефі (ÖVB) та вулканічний пояс Снефелснес (SVB).[1] За межами головного острова розташовані хребет Рейк'янес (RR), як частина Середнинно-Атлантичного хребта, на південний захід та хребет Кольбейнсі (KR) на північ. Дві зони трансформації з'єднують ці вулкано-тектонічні зони: Південно-Ісландська сейсмічна зона (SISZ) на півдні Ісландії та зона трансформації Тьорнеса (TFZ) на півночі.

Острів налічує близько 30 активних вулканічних систем, кожен з яких включає системи вулкано-тектонічних тріщин, а багато з них також центральний вулкан (переважно у формі стратовулкана, іноді щитового вулкана з магматичною коморою під ним). Тринадцять вулканічних систем мали виверження з часу заселення Ісландії у 874 р.н. е.[2]

З цих 30 активних вулканічних систем найактивнішою є Грімсвотн.[3] За останні 500 років вулкани Ісландії дали третину загального виходу лави у світі.[4]

Важливі виверження[ред. | ред. код]

Лакі / Скафтарельдар 1783-84[ред. | ред. код]

Найфатальнішим виверженням вулкану в історії Ісландії був так званий Скафтарельдар («пожежі Скафти») у 1783–84 рр. Виверження відбулося в кратерному ряду Лакагігар (кратери Лакі) на південний захід від льодовика Ватнайокутль. Кратери є частиною більшої вулканічної системи з центральним підльодовиковим вулканом Ґрімсвотн. Приблизно чверть ісландської нації загинула через виверження. Більшість загинуло не через потік лави або інші прямі наслідки виверження, а через непрямі наслідки, включаючи зміни клімату та хвороби тваринництва в наступні роки, спричинені попелом та отруйними газами від виверження. Вважається, що виверження 1783 року в Лакагігарі вилило найбільшу кількість лави за одне виверження в історичні часи.

Елдфетль 1973[ред. | ред. код]

Ельдфетль — вулканічний конус на східній стороні острова Геймаей, який утворився під час виверження в січні 1973 р.[5] Виверження відбулося без попередження, через що населення острова у кількості близько 5300 людей евакуювалось на рибальських човнах протягом декількох годин. Важливо те, що просування лави у гавань сповільнювалось ручним розпиленням морської води. Одна людина загинула, а виверження призвело до руйнування будинків та майна на острові.

Ейяф'ятлайокютль 2010[ред. | ред. код]

Виверження під Ейяф'ятлайокютлем («льодовик Ейяфйоля») у квітні 2010 року було визначним тим, що спричинило величезні порушення повітряних перевезень Західною та Північною Європою протягом шести днів у квітні 2010 року. Близько 20 країн закрили свій повітряний простір для комерційного реактивного руху, і це зачепило приблизно 10 мільйонів мандрівників.[6]

Однак цей вулкан незначний як для Ісландії (категорія VEI4).[7] У минулому за виверженнями Ейяф'яллайокютля відбувалося виверження більшого вулкана Катла, але після виверження 2010 року не було помічено жодних ознак неминучого виверження Катли.[8]

Грімсвотн 2011[ред. | ред. код]

Виверження у травні 2011 року на Грімсвотн під льодовиком Ватнайокутль за кілька днів послало в небо тисячі тонн попелу, що викликало занепокоєння щодо повторення подорожнього хаосу, що спостерігався по всій північній Європі.

Кратери Граброк

Бардарбунґа 2014—2015[ред. | ред. код]

Бардарбунґа — це стратовулкан, яким має висоту близько 2000 метрів над рівнем моря і розташований в центральній Ісландії (64,63 ° пн.ш. / -17,53 ° з.д.).[9] Він є другою найвищою горою в Ісландії.

Серія вивержень (найбільші за 230 років виверження в Ісландії,[10] які розпочалися 17 серпня 2014 року і тривали 180 днів[11]) під системою Бардарбунґа, розпочалися надзвичайно сильною серією землетрусів, з якими був кластер вулканічної активності, що тривала досить дового. Це призвело до численних фонтанних вивержень лави в Голуграуні.[12] Потік лави становив від 250 до 350 кубічних метрів в секунду, і він походив з дайки понад 40 км завдовжки.[13][14] Також утворилась крижана просідна чаша площею понад 100 квадратних кілометрів і глибиною до 65 метрів.[11] Викиди попелу від цього виверження були дуже обмеженими, на відміну від численних льодовикових вивержень, поширених в Ісландії. Основним занепокоєнням цього виверження були великі шлейфи діоксиду сірки (SO2) в атмосфері, які негативно впливали на умови дихання по всій Ісландії, залежно від напрямку вітру. Вулканічна хмара також досягла Західної Європи у вересні 2014 року.[15]

Виверження 2021 р. з тріщини поблизу вулканаФаградальсф'ядль

Фаградальсф'ядль 2021[ред. | ред. код]

Після тритижневого періоду посиленої сейсмічної активності біля вулкану Фаградальсф'ядль на півострові Рейк'янес утворилася тріщина. Потік лави з 200-метрової тріщини був вперше виявлений вертольотом ісландської берегової охорони 19 березня 2021 року в районі [ [1] [Архівовано 14 квітня 2021 у Wayback Machine.] ] поблизу Гріндавіка, і за кілька годин ця щілина виросла до 500 метрів у довжину.[16] Станом на 16 квітня 2021 довжина тріщини за оцінками може сягати 10 км, і зараз активними є 6 конусів, які утворились на тріщині.

Будова лавових полів[ред. | ред. код]

Поля лави типу пахоехое в Ісландії

Базальтова лава типа пахоехое (pāhoehoe), яка утворює гладкі потоки, в Ісландії має назву геллуграун (helluhraun).[Islandsbok 1] Вона утворює досить рівні поверхні, по яким (після вистигання) досить легко пройти.

Поле лави а-а в Ісландії

Менш текуча лава типу аа (ʻaʻā), ісландська назва апалгаун (apalhraun), після вистигання утворює ламану, гостру, колючу поверхню, що робить піші прогулянки важкими та повільними.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Thor Thordarson, Armann Hoskuldsson: Iceland. Classic geology of Europe 3. Harpenden 2002, p. 9
  2. ↑ Thordarson, Th; Hoskuldsson, A (2008). Postglacial Volcanism in Iceland (PDF). Jökull. 58: 197—228. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  3. ↑ Gudmundsson, Magnus Tumi; Larsen, G; Hoskuldsson, A; Gylfason, A.G. (2008). Volcanic Hazards in Iceland. Jökull. 58: 251—268.
  4. ↑ Waugh, David (2002). Geography: An Integrated Approach. United Kingdom: Nelson Thornes. с. 16. ISBN 978-0-17-444706-1.
  5. ↑ The Most Infamous Eruptions in Icelandic History. guidetoiceland.is. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 4 квітня 2021.
  6. ↑ Bye, Bente Lilja (27 травня 2011). Volcanic eruptions: Science and Risk Management. Science 2.0. Архів оригіналу за 29 травня 2011. Процитовано 28 травня 2011.
  7. ↑ Eyjafjallajökull. Eruptive History. Global Volcanism Program. [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] Accessed 19 August 2020.
  8. ↑ Katla. Detailed description. In: Catalogue of Icelandic Volcanoes. [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] Accessed 19 August 2020
  9. ↑ Bardarbunga. www.volcanodiscovery.com. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 6 жовтня 2017.
  10. ↑ Hudson, T. S.; White, R. S.; Greenfield, T.; Ágústsdóttir, T.; Brisbourne, A.; Green, R. G. (16 вересня 2017). Deep crustal melt plumbing of Bárðarbunga volcano, Iceland (PDF). Geophysical Research Letters (англ.). 44 (17): 2017GL074749. Bibcode:2017GeoRL..44.8785H. doi:10.1002/2017gl074749. ISSN 1944-8007. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  11. ↑ а б Gudmundsson, Magnús T.; Jónsdóttir, Kristín; Hooper, Andrew; Holohan, Eoghan P.; Halldórsson, Sæmundur A.; Ófeigsson, Benedikt G.; Cesca, Simone; Vogfjörd, Kristín S.; Sigmundsson, Freysteinn (15 липня 2016). Gradual caldera collapse at Bárdarbunga volcano, Iceland, regulated by lateral magma outflow (PDF). Science (англ.). 353 (6296): aaf8988. doi:10.1126/science.aaf8988. ISSN 0036-8075. PMID 27418515. Архів оригіналу (PDF) за 25 лютого 2021. Процитовано 17 квітня 2021.
  12. ↑ Ljós norðan jökuls: Töldu annað gos hafið. www.ruv.is/. RÚV. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 24 вересня 2014.
  13. ↑ See e.g. http://earthice.hi.is/bardarbunga_2014 [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] Institute of Earth Sciences, University of Iceland: Bardarbunga 2014
  14. ↑ Дивись також ісландський ЗМІ RÚV: http://www.ruv.is/frett/seismic-activity-still-strong [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] Received Sept. 24, 2014
  15. ↑ Boichu, M.; Chiapello, I.; Brogniez, C.; Péré, J.-C.; Thieuleux, F.; Torres, B.; Blarel, L.; Mortier, A.; Podvin, T. (31 серпня 2016). Current challenges in modelling far-range air pollution induced by the 2014–2015 Bárðarbunga fissure eruption (Iceland). Atmos. Chem. Phys. 16 (17): 10831—10845. Bibcode:2016ACP....1610831B. doi:10.5194/acp-16-10831-2016. ISSN 1680-7324.
  16. ↑ Icelandic Media RÚV: https://www.ruv.is/frett/2021/03/19/eldgos-hafid-vid-fagradalsfjall [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Retrieved 19 March 2021.
  1. ↑ Lidén, Eva (1994). Geologi-så bildades Island. Kall ökensand och varma källor. En bok om Island (швед.). Båstad: Föreningen Natur och Samhälle i Norden. с. 8—9. ISBN 978-91-85586-07-3.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулканізм_в_Ісландії&oldid=40905815