Йоганн Христоф Деннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганн Христоф Деннер
Народився13 серпня 1655(1655-08-13)[1][2][3]
Лейпциг, Саксонське курфюрство, Священна Римська імперія
Помер26 квітня 1707(1707-04-26) (51 рік) або 20 квітня 1707(1707-04-20) (51 рік)
Нюрнберг, Середня Франконія, Баварське королівство, Баварський округ, Священна Римська імперія
Країна Саксонське курфюрство
Діяльністьвинахідник, tool and die maker, виробник музичних інструментів, музикант
Знання мовнімецька
ДітиJacob Dennerd

Йога́нн Хри́стоф Де́ннер (нім. Johann Christoph Denner; 13 серпня 1655 — 26 квітня 1707) — німецький музичний майстер, винахідник кларнета.

Деннер народився в сім'ї токаря Генріха Деннера, що займався також виготовленням і налаштуванням духових музичних інструментів. У 1666 році батько й син переїхали до Нюрнберга, де в 1678 році молодий Деннер відкрив першу фабрику з виробництва інструментів. Надалі сімейну справу продовжили сини Іоганна Деннера — Якоб і Іоганн Давид. До наших днів збереглося 68 інструментів, автором яких вважається Деннер[4].

Пройшовши прекрасну школу у свого батька, Йоганн Христоф виявився неймовірно талановитим і вдумливим майстром. Один з біографів назвав його «не лише дивним, але й обдарованим музично». Найбільше Деннера цікавило удосконалення існуючих музичних інструментів — він невпинно працював над їх звучанням, удосконалюючи їхню темперованість.

Найбільшу популярність Деннер здобув як винахідник кларнета. З 1680-х років він працював над удосконаленням конструкції старовинного духового інструмента — шалюмо, і близько 1690 року в ході експериментів отриманий новий інструмент, названий кларнетом.

Деннер насамперед вніс декілька змін до будови інструмента: прибрав трубочку, де містився пищик, і замінив внутрішній язичок очеретяною пластинкою — тростиною, яка прикріплялася до дерев'яного мундштука. По суті це був спосіб видобування звуку, який існує й донині. Правда, перший час мундштук не відділявся від корпусу інструмента, а складав з ним єдине ціле, причому тростина торкалася не нижньої губи, а верхньої, бо мундштук був перевернутий тростиною вгору. Постановка була змінена й тростину стали кріпити до нижньої частини мундштука. Завдяки цьому з'явилася можливість, змінюючи тиск губ на тростину, впливати на якість одержуваного звуку, стежити за інтонацією. Атака звуку стала більш чіткою й визначеною, оскільки вимова виконавця безпосередньо стала визначатися силою натиску на тростину. На кларнеті Деннера права рука виконавця перебувала на верхньому коліні, а ліва на нижньому, тобто в абсолютно протилежному положенні в порівнянні з сучасною постановкою.

Відмовившись від камери, в якій знаходилася тростина, і вирішивши питання про звуковидобування, Деннер повинен був вирішити друге завдання, пов'язане з розширенням діапазону інструмента. На духових інструментах для збільшення діапазону широко застосовується спосіб передування. Більш сильний повітряний струмінь вдувався в інструмент, і це давало звук, вищий на октаву. Якщо напругу струменя повітря посилити, то можна отримати звуки на дуодецими вище основних (октава + квінта). Деннер пішов цим шляхом, але зіткнувся з тим, що шалюмо виявився інструментом, на якому не існувало октавного передуву. Тоді Деннер збільшив число ігрових отворів від шести до восьми й таким чином отримав одразу серію додаткових звуків: фа, соль, ля, сі малої октави й до, ре, мі, фа, соль першої октави. Надалі він зробить ще два отвори (одне з них на тильній стороні інструменту) і забезпечив їх клапанами. За допомогою цих клапанів він зміг отримати звуки ля і сі першої октави. Експериментуючи і спостерігаючи Деннер прийшов до цікавого висновку: якщо відкрити другий з нововведених клапанів, то передування на дуодецими стає цілком зручним і виконуваним. Це було вирішальним моментом, що перетворив шалюмо в кларнет. Діапазон кларнета досяг трьох октав. Правда, звучання ще було нерівним, всі регістри мали різний тембр. Ряд звуків кларнета, отриманих шляхом передування на дуодецими відрізнявся різкістю і навіть пронизливістю, що нагадувало звучність старовинної труби, що виконувала партію кларіно. А так як у кларнета до 1701 вже з'явився розтруб на зразок трубного, то все разом узяте дало інструменту назву, що походить від труби — кларіно, а саме — зменшувальне італійське clarnetto, що українською — кларнет.

Деякі музичні історики заперечують пріоритет Деннера у винаході кларнета, а також оскаржують і саму дату появи цього інструмента.[5] Єдиний кларнет, що зберігся і вважається роботою самого Деннера, зберігається в Каліфорнійському університеті в Берклі, другий існуючий інструмент був втрачений під час Другої світової війни.[5] Перша ж згадка про кларнет у пресі, що збереглася, датована 1710 роком[6], тобто три роки після смерті Деннера.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Encyclopædia Britannica
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  4. ↑ Rice, Albert R. (1992). The Baroque Clarinet. Oxford: Clarendon Press, 17; 40-42
  5. ↑ а б Hoeprich, T. Eric (1981). «A three-key clarinet by J. C. Denner». Galpin Society Journal 34: 21-32
  6. ↑ Lawson, Colin. «Single reeds before 1750». In Lawson (ed.), Colin (1995). The Cambridge Companion to the Clarinet. Cambridge University Press, 2, 6.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Йоганн_Христоф_Деннер