Йоганн Христоф Деннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Йога́нн Хри́стоф Де́ннер (нім. Johann Christoph Denner; 13 серпня 1655 — 26 квітня 1707) — німецький музичний майстер, винахідник кларнета.

Деннер народився в сім'ї токаря Генріха Деннера, що займався також виготовленням і налаштуванням духових музичних інструментів. У 1666 році батько й син переїхали до Нюрнберга, де в 1678 році молодий Деннер відкрив першу фабрику з виробництва інструментів. Надалі сімейну справу продовжили сини Іоганна Деннера — Якоб і Іоганн Давид. До наших днів збереглося 68 інструментів, автором яких вважається Деннер.[1]

Пройшовши прекрасну школу у свого батька, Йоганн Христоф виявився неймовірно талановитим і вдумливим майстром. Один з біографів назвав його “не тільки старанним, але й обдарованим музично”. Найбільше Деннера цікавило удосконалення існуючих музичних інструментів — він невпинно працював над їх звучанням, удосконалюючи їхню темперованість.

Найбільшу популярність Деннер здобув як винахідник кларнета. З 1680-х років він працював над удосконаленням конструкції старовинного духового інструмента — шалюмо, і близько 1690 року в ході експериментів отриманий новий інструмент, названий кларнетом.

Деннер насамперед вніс декілька змін до будови інструмента: прибрав трубочку, де містився пищик, і замінив внутрішній язичок очеретяною пластинкою — тростиною, яка прикріплялася до дерев'яного мундштука. По суті це був спосіб видобування звуку, який існує й донині. Правда, перший час мундштук не відділявся від корпусу інструмента, а складав з ним єдине ціле, причому тростина торкалася не нижньої губи, а верхньої, бо мундштук був перевернутий тростиною вгору. Постановка була змінена й тростину стали кріпити до нижньої частини мундштука. Завдяки цьому з'явилася можливість, змінюючи тиск губ на тростину, впливати на якість одержуваного звуку, стежити за інтонацією. Атака звуку стала більш чіткою й визначеною, оскільки вимова виконавця безпосередньо стала визначатися силою натиску на тростину. На кларнеті Деннера права рука виконавця перебувала на верхньому коліні, а ліва на нижньому, тобто в абсолютно протилежному положенні в порівнянні з сучасною постановкою.

Відмовившись від камери, в якій знаходилася тростина, і вирішивши питання про звуковидобування, Деннер повинен був вирішити друге завдання, пов'язане з розширенням діапазону інструмента. На духових інструментах для збільшення діапазону широко застосовується спосіб передування. Більш сильний повітряний струмінь вдувався в інструмент, і це давало звук, вищий на октаву. Якщо напругу струменя повітря посилити, то можна отримати звуки на дуодецими вище основних (октава + квінта). Деннер пішов цим шляхом, але зіткнувся з тим, що шалюмо виявився інструментом, на якому не існувало октавного передуву. Тоді Деннер збільшив число ігрових отворів від шести до восьми й таким чином отримав одразу серію додаткових звуків: фа, соль, ля, сі малої октави й до, ре, мі, фа, соль першої октави. Надалі він зробить ще два отвори (одне з них на тильній стороні інструменту) і забезпечив їх клапанами. За допомогою цих клапанів він зміг отримати звуки ля і сі першої октави. Експериментуючи і спостерігаючи Деннер прийшов до цікавого висновку: якщо відкрити другий з нововведених клапанів, то передування на дуодецими стає цілком зручним і виконуваним. Це було вирішальним моментом, що перетворив шалюмо в кларнет. Діапазон кларнета досяг трьох октав. Правда, звучання ще було нерівним, всі регістри мали різний тембр. Ряд звуків кларнета, отриманих шляхом передування на дуодецими відрізнявся різкістю і навіть пронизливістю, що нагадувало звучність старовинної труби, що виконувала партію кларіно. А так як у кларнета до 1701 вже з'явився розтруб на зразок трубного, то все разом узяте дало інструменту назву, що походить від труби — кларіно, а саме — зменшувальне італійське clarnetto, що українською — кларнет.

Деякі музичні історики заперечують пріоритет Деннера у винаході кларнета, а також оскаржують і саму дату появи цього інструмента.[2] Єдиний кларнет, що зберігся і вважається роботою самого Деннера, зберігається в Каліфорнійському університеті в Берклі, другий існуючий інструмент був втрачений під час Другої світової війни.[2] Перша ж згадка про кларнет у пресі, що збереглася, датована 1710 роком[3], тобто три роки після після смерті Деннера.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Rice, Albert R. (1992). The Baroque Clarinet. Oxford: Clarendon Press, 17; 40-42
  2. а б Hoeprich, T. Eric (1981). «A three-key clarinet by J. C. Denner». Galpin Society Journal 34: 21-32
  3. Lawson, Colin. «Single reeds before 1750». In Lawson (ed.), Colin (1995). The Cambridge Companion to the Clarinet. Cambridge University Press, 2, 6.