Квічаль вогнистоголовий
| Квічаль вогнистоголовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець вогнистоголового квічаля (підвид G. c. innotata, Національний парк Кхао Яй)
Спів вогнистоголового квічаля (підвид G. c. cyanota)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Geokichla citrina (Latham, 1790)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Turdus citrinus Latham, 1790 Zoothera citrina (Latham, 1790) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Квіча́ль вогнистоголовий[3] (Geokichla citrina) — вид горобцеподібних птахів родини дроздових (Turdidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії. Виділяють низку підвидів.[4].
.jpg)
.jpg)
Довжина птаха становить 20,5-23,5 см, вага 47-60 г. У самців голова і нижня частина тіла оранжеві, верхня частина тіла і крила рівномірно сірі, другорядні покривні пера крил і нижні покривні пера хвоста білі. Знизу на крилах є шинрока біла смуга, помітна в польоті. Дзьоб темно-сірий, лапи спереду коричневі, ззаду рожеві або жовтуваті. У самиць верхня частина тіла більш коричнева або оливкова, крила коричневі, однак з віком самиці стають більш подібними до самців. Молоді птахи мають тьмяно-коричневе забарвлення, спина у нихпоцяткована охристими смугами, голова і обличчя мають рудий відтінок, крила сірі. Дзьоб коричнювато-роговий, лапи коричневі.
У представників підвиду G. c. cyanota горло, щоки і скроні білі, на скронях є дві чорні вертикальні смуги. Самці підвиду G. c. innotata мають більш яскраве забарвлення голови і грудей, білі смуги на крилах у них відсутні; у самиць цього підвиду голова і нижня частина тіла менш яскрава, спина має оливковий відтінок. У представників підвиду G. c. aurimacula обличчя і бічні сторони шиї білуваті, поцятковані оранжевими або коричневими плямами, на скронях у них темні смуги, груди і боки і них оранжеві, живіт більш блідий.
Виділяють десять підвидів:[5]
- G. c. citrina (Latham, 1790) — від Гімалаїв до сходу Бангладеш, західної і північної М'янми. Зимують в Індії, Бангладеш і на Шрі-Ланці;
- G. c. cyanota (Jardine & Selby, 1828) — центральна і південна Індія;
- G. c. innotata Blyth, 1846 — від східної М'янми і крайнього півдня Китаю до південного Індокитаю. Зимують на півдні М'янми та на півночі Малайського півострова;
- G. c. melli (Stresemann, 1923) — південний Китай;
- G. c. courtoisi (Hartert, E, 1919) — схід центрального Китаю;
- G. c. aurimacula (Hartert, E, 1910) — північно-східний і центральний Індокитай, острів Хайнань;
- G. c. andamanensis Walden, 1874 — Андаманські острови;
- G. c. albogularis Blyth, 1847 — Нікобарські острови;
- G. c. aurata Sharpe, 1888 — гори на півночі Калімантану (Сабах);
- G. c. rubecula Gould, 1836 — Ява і Балі.
Вогнистоголові квічалі гніздяться в Пакистані, Індії, Непалі, Бутані, Китаї, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії і Індонезії[6]. Частина популяцій Гімалаїв і Південно-Східної Азії взимку мігрує на південь, зокрема, до Шрі-Ланки. Вони живуть у вологих і сухих тропічних лісах з густим чагарниковим і бамбуковим підліском, на плантаціях, в парках і садах, поблизу річок і озер. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 230 до 2300 над рівнем моря.
Вогнистоголові квічалі є найбільш активними на світанку та у присмерках. Вони живляться павуками, комахами та іншими безхребетними, яких шукають серед опалого листя, а також плодами. В Малайзії на зимівлі вогнистоголові квічалі регулярно живляться плодами фікусів.
Гніздо чашоподібне, широке, однак неглибоке, зроблене з гілочок, папороті і корінців, встелене листям, мохом і хвойними гілочками. Воно розміщується на невисоких деревах або в чагарниках, на висоті до 4,5 м над землею, будується парою птахів. В кладці 3-4, іноді 5 кремових, іноді з легким блакитнуватим, сіруватим або зеленуватим відтінком яєць, поцяткованих пурпуровими або червонуватими плямками. Інкубаційний період триває 13-14 днів, пташенята покидають гнідо через 12 днів після вилуплення.
- ↑ BirdLife International (2022). Geokichla citrina: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 25 квітня 2022
- ↑ Latham, John (1790). Index Ornithologicus, sive Systema Ornithologiæ; complectens avium divisionem in classes, ordines, genera, species, ipsarumque varietates: adjectis synonymis, locis, descriptionibus, &c. London: Leigh & Sotheby. с. volume 1, 350.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Clement, Peter; Hathway, Ren; Wilczur, Jan (2000). Thrushes (Helm Identification Guides). Christopher Helm Publishers Ltd. с. 229–232. ISBN 0-7136-3940-7. ISBN.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2022). Thrushes. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 25 квітня 2022.
- ↑ Robson, Craig (2004). A Field Guide to the Birds of Thailand. New Holland Press. с. 176. ISBN 1-84330-921-1.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Червоний список МСОП видів із найменшим ризиком (LC)
- Дроздові
- Птахи, описані 1790
- Птахи Пакистану
- Птахи Індії
- Фауна Андаманських і Нікобарських островів
- Птахи Непалу
- Птахи Бутану
- Птахи Бангладеш
- Птахи Китаю
- Птахи Хайнаню
- Птахи М'янми
- Птахи Таїланду
- Птахи Лаосу
- Птахи В'єтнаму
- Птахи Камбоджі
- Птахи Малайзії
- Птахи Індонезії
- Птахи Шрі-Ланки