Перейти до вмісту

Андаманські острови

Координати: 12°30′0″ пн. ш. 92°45′0″ сх. д. / 12.50000° пн. ш. 92.75000° сх. д. / 12.50000; 92.75000
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Андаманські острови
англ. Andaman Islands[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
12°30′0″ пн. ш. 92°45′0″ сх. д. / 12.50000° пн. ш. 92.75000° сх. д. / 12.50000; 92.75000
Кількість островів572
Загальна площа6408 км²
Найвища точка732 м
Населення (2011 рік)343 125 осіб
Густота населення53,546 осіб/км²
КраїнаІндія
РегіонАндаманські та Нікобарські острови
Андаманські острови. Карта розташування: Індія
Андаманські острови
Андаманські острови
Андаманські острови. Карта розташування: Андаманські та Нікобарські острови
Андаманські острови
Андаманські острови
CMNS: Андаманські острови у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Андама́нські острови́ — група островів (понад 200) між Бенгальською затокою та Андаманським морем. Належать Індії; є частиною індійської союзної території Андаманські і Нікобарські острови. Площа 6 500 км², населення 343 125 осіб (2011). Утворені з вапняків та глин третинного часу. Поверхня гориста, дуже розчленована, є діючі вулкани. На східному узбережжі зручні бухти. Поширені тропічні ліси. На Андаманських островах культивують кокосову пальму, рис. Головне місто — Порт-Блер.

Природа

[ред. | ред. код]

Андаманські острови — архіпелаг в Індійському океані між Індією і М'янмою. і складається з 204 островів.

Основні острови (з півночі на південь):

  1. Великий Андаман (Great Andaman)
  2. Північний Андаман (англ. North Andaman Island)
  3. Інтерв'ю (англ. Interview Island)
  4. Середній Андаман (англ. Middle Andaman Island)
  5. Лонг-Айленд (англ. Long Island)
  6. Баратанг (англ. Baratang Island)
  7. Південний Андаман (англ. South Andaman Island)
  8. Ратленд (англ. Rutland Island)
  9. Найпівденніший Малий Андаман (Little Andaman)
  10. На схід від цих островів розташований Архіпелаг Річчі (Ritchie's Archipelago)
  11. Далеко на північному сході знаходяться Східні вулканічні острови (East Volcano Islands)
  12. На південному заході розташовані Північний та Південний(інші мови) Сентінельські острови (Sentinel Islands).

Геологія

[ред. | ред. код]

Щоб зрозуміти унікальність Андаманських островів, необхідно зазирнути вглиб геологічної історії Землі на мільйони років назад. Архіпелаг не є результатом простої вулканічної активності посеред океану, хоча діючі вулкани тут також є. Андаманські та сусідні Нікобарські острови — це вершини величезного підводного гірського хребта. Цей хребет є продовженням Араканських гір у М'янмі і тягнеться на південь до індонезійського острова Суматра.

Острови сформувалися на межі зіткнення (субдукції) двох тектонічних плит — Індостанської та Бірманської. Індостанська плита повільно занурюється під Бірманську, що викликає постійне підняття земної кори, утворюючи острови, а також провокує високу сейсмічну активність. Саме ця тектонічна зона стала епіцентром катастрофічного землетрусу 26 грудня 2004 року силою 9,1–9,3 бала. Ця подія буквально змінила рельєф архіпелагу: деякі острови опустилися на метр—два під воду, тоді як інші, навпаки, піднялися, оголивши коралові рифи, які століттями ховалися в океанічних глибинах.

На схід від основного скупчення островів лежить острів Баррен (Barren Island) — єдиний активно діючий вулкан у всій Південній Азії. Його перше задокументоване виверження датується 1787 роком, і відтоді він регулярно нагадує про себе, викидаючи стовпи попелу та потоки лави. Поруч розташований острів Наркондам (Narcondam) — згаслий вулкан, який зараз є домівкою для ендемічних видів птахів.

Рельєф

[ред. | ред. код]
Андаманські острови. Узбережжя

Рельєф островів переважно горбистий та низькогірний, із різкими перепадами висот. Більша частина території покрита хвилястими пагорбами, що стрімко обриваються до узбережжя, утворюючи мальовничі кручі та глибокі бухти-фіорди. Центральні та північні острови мають більш розчленований та піднятий рельєф, тоді як Південний Андаман є дещо згладженішим.

Найвищою точкою всього архіпелагу є гора Седдл-Пік, що розташована на Північному Андамані. Вона підіймається на 732 м над рівнем моря і панує над навколишніми вічнозеленими лісами. З її схилів беруть початок численні стрімкі річки та струмки, які в період мусонів перетворюються на бурхливі потоки.

Окремої уваги заслуговує східна частина архіпелагу, яка межує з активною зоною субдукції. Самі Андаманські острови переважно складені з осадових порід — пісковиків, вапняків та сланців. Завдяки вапняковим відкладам тут поширені карстові процеси. Наприклад, острови Баратанг відомі своїми унікальними вапняковими печерами та грязьовими вулканами.

Берегова лінія островів надзвичайно порізана. Піщані пляжі тут чергуються з мангровими болотами та кораловими рифами, які утворюють природні тераси та мілководні лагуни, чудово підкреслюючи контраст між морем та стрімкими гірськими схилами.

Клімат

[ред. | ред. код]

Андаманські острови розташовані в тропічному поясі (між 10° та 14° північної широти). Клімат тут визначається двома потужними повітряними течіями — південно-західним та північно-східним мусонами:

  • Південно-західний мусон (травень — вересень). Сезон затяжних злив, сильних штормів та високої вологості. Острови отримують до 80 % річної норми опадів.
  • Північно-східний мусон (листопад — січень). Приносить прохолодніший бриз та помірні дощі.
  • Сухий сезон (лютий — квітень). Найбільш спокійний період, коли море стає прозорим, а температура повітря прогрівається до +32 °C.

Завдяки такій великій кількості вологи та тепла (середньорічна температура коливається в межах від +26 до +28 °C), понад 80 % території островів вкриті густими тропічними лісами. Ландшафт вражає різноманітністю: від стрімких скелястих круч на східному узбережжі до пологих піщаних пляжів на західному, оточених розлогими мангровими заростями.

Рослинний світ

[ред. | ред. код]
Тропічний ліс. Острів Хейвлок

Через тривалу географічну ізоляцію від материкової Азії Андаманські острови стали колискою для багатьох ендемічних видів рослин і тварин — тобто таких, які не зустрічаються більше ніде на планеті. Вчені часто називають Андамани «азійськими Галапагосами». Флора островів налічує понад 2500 видів, з яких близько 10 % є чистими ендеміками.

Лісову рослинність Андаманів поділяють на кілька типів:

Тваринний світ

[ред. | ред. код]
Коукал андаманський (Centropus andamanensis)

Тваринний світ островів бідніший на великих ссавців (тут немає тигрів, слонів чи леопардів у дикій природі, хоча слони були завезені людьми для лісозаготівель), але надзвичайно багатий на птахів, рептилій та комах.

Ссавці. Серед корінних мешканців варто виділити дику свиню андаманську (Sus scrofa andamanensis), яка є важливим елементом раціону місцевих племен, а також кілька унікальних видів кажанів та криланів. У прибережних водах мешкає дюгонь — травоїдний морський ссавець, який перебуває під суворою охороною і є офіційним символом Андаманських островів.

Орнітофауна. Острови є раєм для бердвотчерів. Із понад 270 видів птахів щонайменше 20 є ендеміками. Серед них — коукал андаманський (Centropus andamanensis), сова-голконіг андаманська (Ninox affinis) та унікальний калао андаманський (Rhyticeros narcondami), який живе виключно на крихітному вулканічному острівці Наркондам.

Коралові рифи Андаманів за своєю біомасою та різноманітністю можуть конкурувати з Великим Бар'єрним рифом. Тут мешкають гігантські скати-манти, акули, морські черепахи (зелені, шкірясті та бісси), які відкладають яйця на безлюдних пляжах архіпелагу.

Охорона природи

[ред. | ред. код]
Вид на національний парк Маунт-Харьєт

Довгий час Андамани залишалися майже незайманими, але останні десятиліття принесли серйозні виклики:

Особливою проблемою є зміна клімату. Підвищення температури води в океані призводить до масштабного знебарвлення та загибелі коралових рифів, які є «дитячими садками» для більшості морських мешканців регіону.

Уряд Індії, усвідомлюючи цінність архіпелагу, створив тут розгалужену мережу природоохоронних територій. На Андаманських і Нікобарських островах розташовано понад 90 природних резерватів, 9 національних парків та біосферний заповідник ЮНЕСКО. Серед найважливіших варто виділити національний парк Седл-Пік, який оберігає унікальні реліктові дощові ліси, та морський національний парк імені Магатми Ганді. Останній охоплює 15 островів і прилеглі акваторії, захищаючи розкішні коралові лабіринти, де мешкають рідкісні морські черепахи (зелена, шкіряста, бісса), дельфіни та символи архіпелагу — дюгоні.

Населення

[ред. | ред. код]

До андаманців, |тубільних мешканців Андаманських островів, належать онге (100 осіб), джарава (300 осіб), сентінельці (100 осіб), а також близько 40 жителів Великих Андаманів. Всіх їх об'єднує мовна, культурна і етнічна спорідненість. Вони займаються збиральництвом і полюванням і належать до так званих негритосів — найстародавніших верств населення Південної Азії. Генетичні дослідження показують, що вони заселили острови між 70000 і 30000 років тому, в ході ранніх міграцій людей з Африки, і впродовж всього цього часу залишалися ізольованими на островах. Більшість тубільців стали жертвами колонізації і використання островів як каторжного табору.

Сьогодні основне населення островів складають іммігранти з Індії. Унаслідок землетрусу в Індійському океані в 2004 році і цунамі, що утворився після нього, за офіційними даними на островах загинуло близько 5 тисяч осіб.

Мови андаманських тубільців, так звані андаманські мови, утворюють власну невелику мовну сім'ю, що є найдавнішою мовною сім'єю Південної Азії і не споріднену жодній іншій мовній сім'ї.

Корінні народи

[ред. | ред. код]

Екологічні проблеми і туризм

[ред. | ред. код]
Острів Вайпер — популярний туристичний об'єкт

За останні два десятиліття Андамани перетворилися на топовий туристичний напрямок. Острови Сваредж Двіп (колишній Хевлок) та Шахід Двіп (Ніл) славляться своїми білосніжними пляжами (пляж Радханагар регулярно входить до списків найкращих пляжів Азії) та можливостями для дайвінгу.

Проте масовий туризм створює колосальне антропогенне навантаження:

  • Проблема сміття. Острови не мають потужностей для переробки пластику, який тоннами залишають туристи та викидає океан.
  • Дефіцит прісної води. Попри велику кількість дощів у сезон мусонів, острови мають обмежені підземні резервуари. У сухий сезон готелі та місцеві жителі стикаються із жорстким браком води.
  • Деградація коралових рифів. Збільшення кількості човнів, неконтрольований дайвінг та підняття температури води через глобальне потепління призводять до знебарвлення та загибелі коралів.

Сучасна стратегія охорони довкілля на Андаманах тісно пов'язана із захистом прав корінного населення, що тисячоліттями жило в гармонії з природою, не порушуючи екологічного балансу. Наразі індійська влада обмежує доступ туристів та колоністів до їхніх територій. Створення так званих «буферних зон» навколо племінних резервацій одночасно рятує від знищення первісні тропічні ліси. Зараз вектор розвитку островів поступово зміщується в бік контрольованого екотуризму. Запроваджуються суворі правила: обмеження на використання пластику, заборона на відвідування певних рифів під час нересту риб та ліміт на кількість відвідувачів у національних парках. Збереження Андаманських островів — це іспит для людства на здатність балансувати між прогресом та повагою до дикої природи.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (not translated to fro), (not translated to fro) Le Livre de Marco Polo, Le Devisement du monde, Le Livre des merveilles // (untranslated) — 1298. — 603 с.

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
  • Апродов В. А. Природа мира. Вулканы. — М. : Мысль, 1983. — 368 с. (рос.)
  • Апродов В. А. Природа мира. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 368 с. — ISBN 978-5-244-01122-7 (рос.)
  • Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018.  — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с.
  • Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Природа мира. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. (рос.)
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Дарлингтон Ф. Зоогеография. Географическое рапространение животных / Пер. с англ. М. М. Мержеевской и К. П. Филонова. Ред.: К. П. Филонов. — М. : Прогресс, 1966. — 520 с. (рос.)
  • Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
  • Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008.  — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с.  — ISBN 978-966-346-330-8
  • Залогин Б. С., Косарев А. Н. Природа мира. Моря. — М. : Мысль, 1999. — 400 с. — ISBN 5-244-00624-X (рос.)
  • Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Природа мира. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — ISBN 5-244-00449-2
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
  • Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2009. — Т. 1. Азія. — 288 с. — ISBN 978-966-580-281-6
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андаманські_острови&oldid=48074329