Квічаль енганський
| Квічаль енганський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_-_Turdidae_-_bird_skin_specimen.jpeg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Geokichla leucolaema (Salvadori, 1892) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Zoothera interpres leucolaema Zoothera leucolaema | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Квіча́ль енганський[2] (Geokichla leucolaema) — вид горобцеподібних птахів родини дроздових (Turdidae)[3]. Ендемік Індонезії. Раніше вважався підвидом рудоголового квічаля.
Довжина птаха становить 15-18,5 см. Верхня частина голови і верхня частина тіла рудувато-коричневі, на крилах дві широкі білі смуги. Підборіддя і горло білі, груди чорнуваті, решта нижньої частини тіла біла, боки коричнюваті, поцятковані темними плямками. Обличчя має чорнуватий відтінок, на горлі з боків чорні плями. Дзьоб чорний, лапи тілесного кольору.
Енганські квічалі є ендеміками острова Енгано (на південному заході від Суматри). Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах. Зустрічаються на висоті до 280 м над рівнем моря.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція енганських квічалів становить від 15 до 30 тисяч птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Geokichla leucolaema.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2022). Thrushes. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 26 квітня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |