Колібрі-діамант колумбійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колібрі-діамант колумбійський
Самець колумбійського колібрі-діаманта (підвид H. j. henryi, хмарний ліс гори Тотумас, Панама)
Самець колумбійського колібрі-діаманта (підвид H. j. henryi, хмарний ліс гори Тотумас, Панама)
Самиця колумбійського колібрі-діаманта (підвид H. j. henryi, хмарний ліс гори Тотумас, Панама)
Самиця колумбійського колібрі-діаманта (підвид H. j. henryi, хмарний ліс гори Тотумас, Панама)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Серпокрильцеподібні (Apodiformes)
Родина: Колібрієві (Trochilidae)
Підродина: Lesbiinae
Триба: Heliantheini
Рід: Колібрі-діамант (Heliodoxa)
Вид: Колібрі-діамант колумбійський
Heliodoxa jacula
Gould, 1850
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Heliodoxa jacula
Віківиди: Heliodoxa jacula
ITIS: 555205
МСОП: 22687740
NCBI: 304648

Колі́брі-діама́нт колумбійський[2] (Heliodoxa jacula) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae). Мешкає в Центральній і Південній Америці.

Колумбійський колібрі-діамант
Молодий колумбійський колібрі-діамант (підвид H. j. henryi, хмарний ліс гори Тотумас, Панама)

Довжина самців становить 12-13 см, вага 9,5 г, довжина самиць 10,5-12 см, вага 8 г. У самців номінативного підвиду голова і груди зелені або синьо-зелені, блискучі, на горлі невелика металево-фіолетово-синя пляма. Верхня частина тіла і живіт бронзово-зелені, стегна і гузка білі. Хвіст роздвоєний, синювато-чорний. Дзьоб прямий, чорний, за очима невеликі білі плями.

У самиць голова синьо-зелена, відблиск в її оперенні відсутній, під дзьобом є короткі білі "вуса". Нижня частина тіла білувата, сильно поцяткована зеленими плямами, на боках вони зливаються разом. Хвіст чорний, менш роздвоєний, ніж у самців, крайні стернові пера мають білі кінчики. У молодих самців тім'я і нижня частина тіла тьмяно-бронзово-зелені, підборіддя і шоки охристі, хвіст неглибоко дещо. У молодих самиць горло охристе, зелені плями на нижній частині тіла більш тьмяні, ніж у дорослих птахів.

Представники підвиду H. j. henryi є більшими, ніж представники номінативного підвиду. У самців цього підвиду голови є більш яскравими, а їх оперення більш зелене. У самиць нижня частина тіла більш біла, боки менш поцятковані зеленими плямами. У самців підвиду H. j. jamersoni голова і груди є більш тьмяними, ніж у представників номінативного підвиду, їх хвіст є коротший, а центральні стернові пера мають зелений відблиск.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди:[3]

  • H. j. henryi Lawrence, 1867 — від Коста-Рики до західної Панами;
  • H. j. jacula Gould, 1850 — схід Панами, північ і центр Колумбії;
  • H. j. jamersoni (Bourcier, 1851) — південний захід Колумбії (Нариньйо, можливо, Каука) і захід Еквадору (на південь до Ель-Оро).

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Колумбійські колібрі-діаманти мешкають в Коста-Риці, Панамі, Колумбії і Еквадорі. Вони живуть у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах, на узліссях і галявинах та в садах, на висоті від 300 до 2150 м над рівнем моря. Живляться нектаром квітучих ліан з роду Marcgravia, а також нектаром Heliconia, Drymonia, Inga та інших великих квітів, іноді комахами. Гніздо чашоподібне, робиться з рослинних волокон і луски деревоподібної папороті, розміщується на дереві, на висоті від 2 до 6 м над землею. В кладці 2 білих яйця розміром 16,5×11 мм[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Heliodoxa jacula: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 16 жовтня 2022
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 жовтня 2022.
  4. Sánchez, Julio E.; Mulvihill, Robert S.; Master, Terry L. (2000). First description of the nest and eggs of the Green-crowned Brilliant (Heliodoxa jacula), with behavioral notes (PDF). Ornitologia Neotropical. Sociedad de Ornitología Neotropical. 11 (3): 189—196.