Кочетов Ігор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кочетов.
Ігор Миколайович Кочетов
Ігор Кочетов (Київ, 2010)
Народився 2 травня 1959(1959-05-02) (64 роки)
м. Київ
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Місце проживання м. Київ
Діяльність президент Федерації футболу м. Києва,
віцепрезидент ФФУ
Відомий завдяки спортивний, футбольний функціонер
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Військове звання генерал-майор
Діти п'ять доньок
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

І́гор Микола́йович Ко́четов (нар. 2 травня 1959, м. Київ) — український спортивний, футбольний функціонер. Президент Федерації футболу м. Києва (з 2006). Віцепрезидент Федерації футболу України (2015—2018).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Києві. З дитинства грав у футбол. Виступав за команди: Київського Палацу піонерів (1970—1972, тренер В. М. Онуфрієнко); Міськвно-2 (1972—1974, тренери А. П. Камзолов, В. О. Щанов); Республіканської спортивної школи-інтернату (1974—1975, тренери Д. С. Резник і В. Г. Киянченко); Міськвно-1 (1975—1976, тренер Є. П. Соловцов); «Чорноморець», Одеса (дублюючий склад, 1977, тренер А. Ф. Зубрицький); «Локомотив», Київ (1978—1982, тренер О. А. Назаренко). Потім грав у СКА, Одеса (1982—1983, тренер С. Й. Шапошніков) і в аматорських командах київського «Динамо» (1984—1987, тренери В. Й. Кащей і П. П. Алексій), «АТЕК» (1988—1999, тренер Ю. П. Лотоцький). Виконав норматив кандидата у майстри спорту.

Вищу освіту здобув у Київському політехнічному інституті, який закінчив 1982 року. У 1984—1985 роках працював у районному комітеті ЛКСМУ в Києві. Згодом закінчив Вищі курси КДБ СРСР у Києві (1985) й відтоді — на військовій службі в системі державної безпеки на оперативних і керівних посадах (1986—1991 — в органах КДБ УРСР, далі — в СБ України).

У 2000 році обраний на посаду голови спортивно-технічного комітету громадської організації «Федерація футболу м. Києва» (ФФК). Зробив кар'єру як спортивний функціонер, багато уваги приділяв розвиткові дитячого, аматорського футболу (команди ветеранів спорту, працівників преси та ін.). У 2000—2002 роках — заступник голови ФФК, згодом перший заступник голови ФФК (2002—2006), водночас член бюро Дитячо-юнацької футбольної ліги України (2002—2007). З 2006-го — голова ФФК (з 2013 р. — президент), водночас з 2007-го — член Виконкому Федерації футболу України (ФФУ), з 2008-го був головою комітету ФФУ з питань етики та чесної гри, був також офіцером УЄФА з морально-етичних питань у футболі. Очолював, зокрема, розслідування «дивного» матчу 2008 року між командами «Металіст» і «Карпати», який згодом рішенням Спортивного арбітражного суду (САС) в Лозанні (Швейцарія) визнано договірним[1]. На посаді голови комітету ФФУ з етики та чесної гри 12 грудня 2016-го Ігоря Кочетова змінив Франческо Баранка[2].

На чолі ФФК надавав дієву допомогу оргкомітетам з підготовки та проведення в Києві міжнародного футбольного матчу дружби «Журналіст України» — «Шпіґель» (2006), Першого всеукраїнського турніру з футболу серед команд засобів масової інформації (2013)[3] та інших змагань аматорських спортивних колективів журналістів.

Був радником голови Державного комітету з питань фізичної культури і спорту України й радником президента Національного олімпійського комітету України (1999—2005), радником Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту (2005—2010). Член Комісії Мінмолодьспорту України з надання статусу «національна» всеукраїнським спортивним федераціям та асоціаціям (2005—2012), радник керівника НСК «Олімпійський» (2010—2012).

Заступник шефа Місії української делегації з питань безпеки на Олімпійських іграх у Сіднеї (2000), Солт-Лейк-Сіті (2002), Афінах (2004), Турині (2006), Дефлімпійських іграх у Римі (2003), Всесвітніх іграх у Дуйсбурзі (2005), Тайвані (2009), Спеціальній олімпіаді в Шанхаї (2007).

Президент Національної федерації кіокушин карате.[4] Двічі (2009, 2014) очолював оргкомітети з підготовки чемпіонатів Європи з кіокушин карате, що проходили в Україні.[5]

Ветеран військової служби. Звання підполковник надано достроково (1993) за мужність і відвагу, виявлені під час затримання небезпечного злочинця.[6] Звання генерал-майор присвоєно 2010 року як заступникові начальника Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України[7].

Проживає в Києві. Одружений, має п'ять доньок.

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Президент Украины наградил Игоря Кочетова. Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 25 березня 2016.
  2. ↑ Кочетов: назначение Баранки уберет конфликт интересов. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  3. ↑ Турнір з футболу серед команд ЗМІ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2016.
  4. ↑ Сайт Всеукраїнської громадської організації «Українська федерація кіокушинкай карате». Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 25 березня 2016.
  5. ↑ Державні нагороди України. Кавалери та лауреати: Довідково-енциклопедичне та біографічне видання. — Т. VI. — К. : Українська конфедерація журналістів, 2016. — С. 112.
  6. ↑ Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах. — К.: Друкарня Діапринт, 2008. — С. 422.
  7. ↑ Указ Президента України від 17 лютого 2010 року № 181/2010 «Про присвоєння військового звання»
  8. ↑ Указ Президента України від 11 вересня 2021 року № 467/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня фізичної культури і спорту»
  9. ↑ Указ Президента України від 24 серпня 2013 року № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»

Література[ред. | ред. код]

  • Державні нагороди України. Кавалери та лауреати: Довідково-енциклопедичне та біографічне видання. — К. : Українська конфедерація журналістів, 2016. — 608 с.
  • Киевский футбол на рубежах времен. Люди, события, факты / авт.-сост. А. Ф. Коломиец ; под общ. ред. Кочетова И. Н., Старовойта В. К. ; Киев. гор. гос. администрация, Федерация футбола г. Киева. — К. : А-ДЕПТ, 2007. — Т. 1 : (1911—1961). — 2007. — 621 с. ISBN 978-966-96529-9-7 (1 том) (рос.)
  • Киевский футбол на рубежах времен. Люди, события, факты / авт.-сост. А. Ф. Коломиец ; под общ. ред. Кочетова И. Н., Старовойта В. К. ; Киев. гор. гос. администрация, Федерация футбола г. Киева. — К. : А-ДЕПТ, 2007. — Т. 2 : (1961—1991). — 2010. — 621, [1] с. — ISBN 978-966-2966-07-7 (2 том) (рос.)
  • Киевский футбол на рубежах времен: люди, события, факты / Киев. гор. гос. администрация, Федерация футбола г. Киева. — К. : Полипринт, 2007. — Т. 4 : Судейство матчей (1913—2013) / Коллегия футбол. арбитров и инспекторов г. Киева ; авт.-сост.: А. Ф. Коломиец, А. Н. Шамич. — 2013. — 693 с. — ISBN 978-966-96529-9-10 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кочетов_Ігор_Миколайович&oldid=35094049