Краснов Іван Кузьмич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Краснов Іван Кузьмич
Народився1752
Буканівська, Хоперський округ, Російська імперія
Помер25 серпня (6 вересня) 1812
Бородіно (Московська область), Можайський повітd, Московська губернія, Російська імперія
ПохованняСтарий Донський цвинтар
Країна Російська імперія
Діяльністьофіцер
Знання мовросійська
Учасникросійсько-турецька війна, Російсько-турецька війна, Російсько-польська війна 1792, Повстання Костюшка і Французько-російська війна 1812
Військове званнягенерал-майор
РодичіBoris Khvostovd[1]
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Золота зброя «За хоробрість» Орден Святого Іоанна Єрусалимського

Краснов Іван Кузьмич (Козьмич) (1752–06.09(25.08).1812) — воєначальник. Генерал-майор (1798).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в станиці Букановська Донського козачого війська (нині станиця Волгоградської обл., РФ). Від поч. 1770-х рр. — на військ. службі. Учасник російсько-турецької війни 1768—1774. 1781 став сотником. 1787 за бойові заслуги в обороні Кінбурна під час російсько-турецької війни 1787—1791 отримав чин капітана. 1789 підвищений до секунд-майора, вправно діяв під час Ізмаїла штурму 1790 й у битві під Мачином (нині місто в Румунії) 1791, за що був удостоєний золотої медалі на Георгіївській стрічці з портретом імп. Катерини II. 1792 брав участь у війні між Російською імперією та Річчю Посполитою, 1794 — у придушенні повстання, очоленого Т.Косцюшком. Від 1795 — полковник, од 1798 — генерал-майор. 1803 призначений наказним отаманом до Бузького козацького війська. Рішуче здолав опір непокірного козацтва у станицях Новогригорівка, Визиряни (Арнаутівська) та у Вознесенську, залучивши на допомогу собі роту Сибірського гренадерського полку. 1806 звільнений з посади за зловживання.

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Герой Війни 1812, командував козац. полками та мобільним загоном під час відступу рос. армії (в ар'єргарді, керованому генералом од кавалерії М.Платовим, потім — генерал-лейтенантом П.Коновніциним). 5 верес. (24 серп.) 1812 тяжко поранений у бою під Колоцьким монастирем поблизу с. Бородіно (нині село Моск. обл., РФ), де й помер за добу, напередодні Бородінської битви 1812.

Похований на цвинтарі Донського монастиря в Москві.

Нагороджений орденами св. Георгія 4-го класу, св. Анни 2-го ст., св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст., Мальтійським хрестом, золотою шаблею з написом «За храбрость».

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]