Російсько-турецька війна (1768—1774)
| Російсько-турецька війна 1768—1774 | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Російсько-турецькі війни | |||||||||||
 Мапа військових дій |
|||||||||||
|
|||||||||||
| Сторони | |||||||||||
_3.svg){kind=small} Російська імперія, Військо Запорозьке низове, Австрійська монархія |
 Османська імперія, Кримське ханство, Дубровницька республіка |
||||||||||
| Командувачі | |||||||||||
| П. О. Румянцев | |||||||||||
|
|||||
Росі́йсько-туре́цька війна́ 1768–1774 рокі́в — одна з ключових по значенню воєн між Російською і Османською Імперією, в результаті якої до складу Росії увійшли Південна Україна, Північний Кавказ і Крим.
Причини і передумови[ред. • ред. код]
Війні передувала внутрішня криза в Речі Посполитій, де панував розбрат між шляхтою і королем Станіславом Августом Понятовським, колишнім коханцем російської імператриці Катерини II, залежним від російської підтримки.
Хід війни[ред. • ред. код]
Загін козаків, що знаходилися на російській службі, переслідуючи повстанські сили Речі Посполитої, увійшов до міста Балта, вторгаючись таким чином на територію Османської Імперії. Та, у свою чергу, не забарилася звинуватити їх в різанині жителів міста, що було знехтуване російською стороною. Використовуючи інцидент, султан Мустафа III оголосив Росії війну 25 вересня 1768. Османи уклали союз з повстанцями Речі Посполитої, тоді як Росію підтримала Велика Британія, виславши російському флоту військових радників. Повстанці Речі Посполитої були вщент розбиті Олександром Суворовим, після чого він перебрався на театр воєнних дій проти Османської імперії.
Воєнні дії проходили на Дунаї, в Криму і в Закавказзі. Росіяни перемогли у битвах при Хотині, Ясах, річках Ларги і Кагул. Російський флот знищив османський у Чесменській битві. Росіяни повністю заволоділи Кримом.
Із самого початку і до кінця війни активну участь у ній взяло козацтво України. Так, у листопаді 1769 р., козаки завдали поразки татарському загону біля р. Вовчої, взяли участь у битві при Кінбурзі, під Очаковом, та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу.
У липні-серпні 1773 року запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича.
На початку кампанії 1774 року Росія організувала дунайську розвідувальну експедицію, експедиція складалась з запорізьких козаків і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу — полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю.
Всього в російсько-турецькій війні брали участь від 5 до 10 тис. козаків.
Наслідки[ред. • ред. код]
Підсумком російсько-турецької війни 1768–1774 р. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р., за яким Росія отримувала Керч, Єнікале, землі між Південним Бугом та Дніпром, фортецю Кінбурн на березі Дніпровського лиману. Російські кораблі отримали права вільного проходу через протоки. Крим оголошувався незалежним від Османської імперії.
Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за наказом головнокомандувача, генерал-поручник М. Ф. Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ.
Після повернення запорожців з війни, Запорозька Січ була оточена російськими військами (на чолі з генералом П.Текелієм, що теж поверталися з османського фронту) та зруйнована.
Джерела[ред. • ред. код]
- Гончарук Т. Г. Кошовий отаман Петро Калнишевський та Хаджибей (Одеса). — Одеса: Фенікс, 2011.
- Російсько-Турецькі війни другої половини XVIII ст.
- ЗАПОРОЗЬКА ФЛОТИЛІЯ В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1768–1774 РОКІВ
|
|||||||||||||||||
 |
Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
