Лайош Вінце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лайош Вінце
Народження5 серпня 1914(1914-08-05)
Великий Березний
Смерть25 жовтня 2002(2002-10-25) (88 років)
 Будапешт, Угорщина
ПохованняФаркашреті[1][2]
Діяльністьхудожник, ілюстратор, графік
Нагороди

Лайош Вінце (5 серпня 1914 — 25 жовтня 2002) — угорський митець, графік, ілюстратор.

Діяльність

[ред. | ред. код]

Закінчив школу в середній школі імені Лайоша Кошута в Ніредьгазі, яку закінчив у 1935 році. Він почав займатися образотворчим мистецтвом у гуртку Бенчура в Ніредьгазі. Оскільки служив солдатом з 1936 року, він міг закінчити лише Коледж образотворчих мистецтв на вечірньому відділенні (1946—1949), де його керівником був Ендре Домановський. З 1946 по 1952 рік обіймав посаду керівника культурного закладу Угорської народної армії, спочатку у званні сотника, а потім підполковника. Тут, серед іншого, він був ініціатором відновлення сильно пошкодженого у війні театру комедії за підтримки армії (тоді він діяв як Театр Угорської народної армії до 1961 року).

З 1952 по 1957 рік очолював Студію образотворчого мистецтва Народної армії. З 1968 р. по 1989 р. працював ілюстратором у Magyar Hírlap. У 1951 році він став членом Фонду мистецтв (MAOE). Він брав активну участь у роботі Будапештської студії викладачів та колонії художників у Верешберені, також брав участь в організації програм Клубу художників Фешека. У 1956 році він провів три місяці з ансамблем Гонведа в Китаї (Ансамбль тут також був знайдений Жовтневою революцією), брав участь у навчальних поїздках до Монголії, Радянського Союзу, Італії (1963), Албанії, Польщі (1961, 1962), а також НДР (1963), Швеція та Ірак. Він не тільки описує свій досвід подорожей, але й публікує їх у книгах та статтях, переважно разом зі своєю дружиною. Він проілюстрував і висвітлив близько півсотні книг. Його робота над книжковою творчістю була відзначена кілька разів. У старості, окрім графіки та живопису, він займався ще й різьбленням по дереву.[3]

Творчість (виставки)

[ред. | ред. код]
  • 1952 MNH Színháza [Szlovák Györggyel], Budapest
  • 1956 Kínai útirajzok, Kulturális Kapcsolatok Intézete, Budapest
  • 1957 Kínai útirajzok, Móra Ferenc Múzeum Képtára, Szeged Kínai útirajzok, Déri Múzeum, Debrecen
  • 1958 Kínai művészeti kiállítás, Béri Balogh Ádám Múzeum, Szekszárd
  • 1963 A Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Magyar Sajtó Háza, Budapest Ságvári Endre Művelődési Ház, Szolnok
  • 1965 A lengyel tenger — magyar szemmel, Lengyel Kultúra Háza, Budapest (kat.)
  • 1966 Magyar Kulturális Intézet, Varsó (PL)
  • 1967 Lengyel tájak, Lengyel Kultúra Háza, Budapest Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Tudományos Ismeretterjesztő Társulat Bessenyei György Klubja, Nyíregyháza Frankel L. Művelődési Ház, Budapest
  • 1969 Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Nyíregyháza Sárga-tengertől a Balti-tengerig, Báthori István Múzeum, Nyírbátor
  • 1970 Gdańsk Gdynia Wejherovó (PL)
  • 1978 Iraki tegnapok — iraki holnapok, Dorottya u. Galéria, Budapest Jósa András Múzeum, Nyíregyháza (kat.) Modern Múzeum, Bagdad
  • 1984 Lengyelek Magyarországon, Lengyel Tájékoztató és Kulturális Központ, Budapest Iraki lapok, Művelődési Központ, Érd
  • 1985 Városi Művelődési Központ [L. Deckert-Firlával], Esztergom
  • 1987 Művelődési Központ, Érd
  • 1990 Requiem, Székesfehérvár
  • 1994 Stefánia Galéria, Budapest
  • 1996 Megéltem 1941-1945-öt, Hadtörténeti Múzeum, Budapest.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://epa.oszk.hu/00000/00003/00030/adattar.html
  2. ↑ https://epa.oszk.hu/00000/00003/00030/nevmutato.html
  3. ↑ Matits, Ferenc (18 грудня 2020). Book Review. Acta Historiae Artium. Т. 61, № 1. с. 261—266. doi:10.1556/170.2020.00013. ISSN 0001-5830. Процитовано 2 лютого 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лайош_Вінце