Манілов Валерій Леонідович
| Манілов Валерій Леонідович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
10 січня 1939 Тульчин, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
1 липня 2023[1] (84 роки) Москва, Росія[2] |
| Поховання | Федеральне військове меморіальне кладовищеd |
| Діяльність | політик, державний діяч, військовослужбовець |
| Alma mater | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації |
| Членство | Рада Федерації |
| Посада | член Ради Федерації[d] |
| Військове звання | генерал-полковник і генерал-полковник[d] |
| Нагороди |
    |
Валерій Леонідович Манілов (рос. Валерий Леонидович Манилов, 10 січня 1939, Тульчин — 1 липня 2023, Москва) — радянський та російський воєначальник. Перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (1996—2001), генерал-полковник.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Військова служба[ред. | ред. код]
У 1962 році закінчив Одеське вище загальновійськове командне училище.
Починав службу в Південній групі Радянських військ (Угорщина) командиром розвідвзводу.
Після переведення до Забайкальського військового округу працював у окружній газеті «На бойовому посту».
З 1972 року працював у газеті «Червона зірка». 1976 року закінчив Військово-політичну академію ім. В. І. Леніна та став заступником редактора газети.
З 1978 року працював в апараті Міністерства оборони СРСР на посадах референта, заступника начальника та начальника референтури міністра. У 1985 році закінчив Академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР.
У 1989—1992 роках — начальник прес-центру, потім — Управління інформації Міністерства оборони СРСР. У 1992 році — начальник Управління інформації Об'єднаних Збройних Сил СНД. У 1992—1993 роках — прес-секретар Головнокомандувача ОЗС СНД Євгена Шапошнікова.
З липня 1993 року — помічник секретаря Ради Безпеки РФ, з жовтня 1993 по вересень 1996 — заступник секретаря Ради Безпеки РФ. Дійсний державний радник Російської Федерації 1-го класу (1996).
З вересня 1996 по червень 2001 року — перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил РФ, в останні роки на посаді першого заступника Генерального штабу керував пропагандистським забезпеченням дій федеральних сил в Чечні.
У червні 2001 року указом Президента РФ був відправлений у відставку та звільнений зі Збройних Сил за віком[3].
Цивільна служба[ред. | ред. код]
Кандидат філософських наук, доктор політичних наук. Академік Академії військових наук (1996). Академік РАПН та Міжнародної академії інформатизації.
2000 року став президентом Академії проблем геополітики та безпеки. Член Ради із зовнішньої та оборонної політики (СВОП).
Представник у Раді Федерації Федеральних Зборів РФ від адміністрації Приморського краю із серпня 2001 до 28 січня 2004 року, перший заступник голови Комітету з оборони та безпеки, член Комісії з контролю за забезпеченням діяльності Ради Федерації, член Комісії з методології реалізації конституційних повноважень Ради Федерації, член Комісії з інформаційної політики.
Помер 1 липня 2023 року в Москві на 85-му році життя після тяжкої тривалої хвороби[4][5]. Похований 3 липня на Федеральному військовому меморіалі «Пантеон захисників Вітчизни»[6].
Нагороди[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами та медалями СРСР та РФ. Нагороджений орденом «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня (2001)[7], а також орденами «За військові заслуги», Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, медалями, кількома нагородами іноземних держав.
2001 року удостоєний вищої нагороди Фонду міжнародних премій — Ордену Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі».
Родина[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї учасника Другої світової війни, капітана-прикордонника Манілова Леоніда Яковича[8]. Мати — Поліна Андріївна. У сім'ї було 8 дітей. Брат Олександр (нар. 1952) — генерал-полковник прикордонних військ[9] .
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б https://www.fontanka.ru/2023/07/01/72454409/
- ↑ https://life.ru/p/1590574
- ↑ Валерий Манилов отправлен в отставку. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 30 серпня 2023.
- ↑ Умер бывший первый замглавы Генштаба Валерий Манилов. РБК (рос.). 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
- ↑ ntv.ru. В Москве умер бывший первый заместитель начальника Генштаба ВС России. НТВ (рос.). Процитовано 1 липня 2023.
- ↑ На 85 году жизни скончался генерал-полковник Валерий Манилов. МК (рос.). 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
- ↑ Манилова все же отметили. Архів оригіналу за 29 січня 2016. Процитовано 23 січня 2016.
- ↑ «Бессмертный полк»: Генерал-полковник Валерий Манилов — о своем отце. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 23 січня 2016.
- ↑ Юрий Ленчевский Сталинский СМЕРШ. Лучшие операции военной контрразведки. — М.: Яуза, 2008. Архів оригіналу за 30 січня 2016. Процитовано 30 серпня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Юрий Ленчевский Дело было в Перемышле // «Граница России» 2008. № 26
- Юрий Ленчевский Маниловы: сердца, отданные России" // «Пограничник» 2008, № 11.
- Юрий Ленчевский Стиалинский СМЕРШ. — М: Яуза, 2013
|
- Народились 10 січня
- Народились 1939
- Уродженці Тульчина
- Померли 1 липня
- Померли 2023
- Померли в Москві
- Випускники Військової академії Генштабу
- Кавалери ордена «За заслуги перед Вітчизною» 4 ступеня
- Кавалери ордена «За військові заслуги» (Російська Федерація)
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Кавалери ордена «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня
- Випускники Військово-політичної академії імені В. І. Леніна
- Випускники Одеської військової академії
- Генерал-полковники (Російська Федерація)
- Нагороджені медаллю «За бездоганну службу» 3 ступеня
- Нагороджені медаллю «За бездоганну службу» 2 ступеня
- Нагороджені медаллю «За бездоганну службу» 1 ступеня
- Нагороджені медаллю «70 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «Ветеран Збройних сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»