Матвєєв Валентин Володимирович

|портрет= |Посада=

Матвєєв Валентин Володимирович
Народився	10 листопада 1929(1929-11-10) (95 років) Тростянець, Харківська округа, Українська СРР, СРСР
Країна	УРСР →  Україна
Діяльність	педагог
Alma mater	Національний транспортний університет (1952)
Галузь	механіка
Заклад	Інститут проблем міцності НАНУ
Посада	завідувач відділу коливань та вібраційної надійності
Вчене звання	академік НАН України
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Членство	НАНУ
У шлюбі з	Матвєєва Леся Василівна
Діти	Матвєєв Сергій Валентинович, Матвєєва Тетяна Валентинівна
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Медаль «Ветеран праці»

Валенти́н Володи́мирович Матвє́єв (* 10 листопада 1929 Тростянець) — український вчений радянських та сучасних часів-знавець механіки, 1976 — доктор фізико-математичних наук, 1982 — професор, 1982 — заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії СРСР 1982 року, лауреат премії ім. О.Динника Академії наук УРСР 1985 року, 1990 — член-кореспондент НАН України,1996 — член Нью-Йоркської академії наук, 2006 — академік НАН України по відділу механіки. Нагороджений орденом «Знак Пошани», «За заслуги» 3 ступеня, медаллю «Ветеран праці», 1987 — почесною медаллю Чехословацького товариства механіків «За заслуги у розвитку механіки».

Походить з родини військовослужбовця та вчительки. 1952 року закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут, в 1957—1962 працює аспірантом на кафедрі опору матеріалів.

У 1952 році працював в МВС УРСР.

Науковий шлях

З 1966 року працює в Інституті проблем міцності АН УРСР.

З 1975 по 1995 рік — завідувач відділу вібраційної надійності Інституту проблем міцності, одночасно в 1977—1988 — заступник директора з наукової роботи.

1976 року захищає докторську дисертацію: «Механічний гістерезис та демпфірування коливань деформівних тіл».

В 1977—1983 роках працює професором кафедри динаміки та міцності машин і опору матеріалів.

З 1979 року — в складі Наукової ради НАН України за профілем «Механіка твердого деформівного тіла».

У 1982—2005 роках — в складі секції машинобудування й транспорту Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.

З 1983 року — заступник академіка-секретаря відділу механіки НАН України.

Протягом 1983—1993 років входив до складу Національного комітету СРСР з теоретичної та прикладної механіки, з 1992 — в складі Національного комітету Росії.

Був заступником голови Комісії космічних досліджень Академії наук України, у 1977—1984 роках — заступник відповідального редактора збірника «Космічні дослідження в Україні».

В 1986—1992 роках очолює Державну екзаменаційну комісію за профілем «Динаміка та міцність машин» Київського політехнічного інституту.

У 1992—1996 роках — віце-президент асоціації «Надійність машин і споруд», в тих же роках — заступник голови Технічного комітету України з стандартизації «Надійність техніки».

1993 року входить до складу Національного комітету України з теоретичної та приклідної механіки.

З 1996 року в інституті міцності очолює відділ коливань та вібраційної надійності.

1998 року входить до складу Національного комітету України з машинознавства.

Був в редакційних колегіях спеціалізованих журналів та міжвідомчого збірника.

Дещо з наукового доробку

Його основні праці стосуються:

• коливань механічних систем,
• міцності матеріалів і елементів конструкцій в екстремальних умовах циклічного навантаження.

Є автором та співавтором понад 350 наукових праць, з них 11 монографій і довідників, зокрема:

• «Вібропоглинаючі властивості конструкційних матеріалів» — 1971, у співавторстві, 1976 — видано польською мовою,
• «Довідник по опору матеріалів» — у співавторстві, 1975, 1980 в 1975 та 1985 роках випущено французькою мовою, 1979, 1985, 1989 — іспанською, 1985 — португальською.
• «Міцність матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах» — 1980, в двох томах, у співавторстві,
• «Демпфірування коливань тіл, що деформуються» — 1985,
• 2005 — «Міцність матеріалів та конструкцій», у співавторстві,

Родина

Його дружина, Леся Василівна († 2012) — докторка історичних наук, директорка Інституту сходознавства НАН України.

Їхня дочка, Тетяна Валентинівна — за освітою інженер, директорка Київського відділення МГО «Центр сприяння житловим та муніципальним проблемам», син — Сергій Валентинович — кандидат технічних наук.

Джерела

• УРЕ [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Довідка [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]