Металургійний завод в Юканж
49°18′23.01″ пн. ш. 6°09′25.07″ сх. д. / 49.30639° пн. ш. 6.15696° сх. д.
 | |
| 49°18′22.680000100001″ пн. ш. 6°9′24.660000100001″ сх. д. / 49.30630° пн. ш. 6.15685° сх. д. | |
| Тип | Металургійний завод[1] |
|---|---|
| Галузь | чорна металургія |
| Доля | закритий, залишки заводу перетворені на парк і є історичною пам'яткою Франції |
| Засновано | 1890 |
| Засновник(и) | Gebrüder Stummd |
| Закриття (ліквідація) | 1991 |
| Штаб-квартира | Юканж,  Франція |
| Продукція | чавун, сталь, прокат |
| (сайт парку «Доменна піч U4») | |
 | |
 Металургійний завод в Юканж у Вікісховищі | |
Юканзький металургійний завод (фр. Usine sidérurgique d'Uckange) — колишній металургійний завод в місті Юканж на північному сході Франції, у Лотарингії. Заснований 1890 року. Зупинений 1991 року. 2007 року доменну піч U4, що збереглася, було оголошено історичною пам'яткою Франції, навколо неї влаштовано парк.
1890 року німецький промисловець Карл Фердинанд фон Штумм-Халберг (Carl Ferdinand von Stumm-Halberg) купив 24 га землі в Юканж і протягом наступних 8 років побудував тут 4 доменних печі. До 1904 року кількість доменних печей зросла до 6.[2]Чавун, вироблений на заводі, відправлявся для подальшої переробки на сталь в Саар.[3]Після Першої світової війни завод був відібраний у німецьких власників і перейшов у власність французького Товариства металургійних заводів Північної Лотарингії («Societe Anonyme des Forges et des Acieries de Nord et Lorraine»),[2] однак він і надалі відправляв чавун на заводи Саару, що був основним споживачем чавуну, виплаленого на заводі, до 1960 року.[3]
Протягом 1928–1935 років на заводі було проведено модернизацію, він прийняв той вигляд, який мав протягом всіх подальшіх років.[3]
До 1972 року завод працював на лотаринзькій залізній руді, відомій під назвою «мінета», що добувалася у Сент-Марі-о-Шен. Потім завод перейшов на роботу на більш багаті залізом імпортні гематитові руди з Бразилії і Мавританії й на магнетитові руди з Канади та Швеції.[3]
1974 року на заводі працювало 3 доменних печі.[3]
| Номер печі | Корисний об'єм, м³ | Діаметр горна, м | Кількість фурм |
|---|---|---|---|
| U1 | 1002 | 7 | 14 |
| U3 | 710 | 6,5 | 14 |
| U4 | 710 | 6,5 | 16 |
1976 року було проведено капітальний ремонт доменної печі U4 і відтоді вона безперервно працювала до березня 1989 року.[3]
Продуктивність заводу становила від 1600 до 2000 т чавуну на день. Чавун розливався на двох розливних машинах і у вигляді бабкового чавуну відправлявся до споживачів. 1974 року на заводі працювало 900 чоловік: 600 французів, 200 осіб з різних країн Магрибу, 150 італійців.[3]
1985 року було виведено з експлуатації доменну піч U3. Доменна піч U1 виробляла чавун для місцевих металургійних заводів, доменна піч U4 спеціалізувалася на виплавці спеціальних чавунів.[3]
У 1980-х роках на доменних печах заводу провадилися експерименти з використання пило-вугільного палива. 1989 року було проведено ремонт печі U4, під час якого, зокрема, було модернізовано КВП печі і переведено її на комп'ютерне керування, а також побудовано нову промислову установку вдування пило-вугільного палива. Однак, після ремонту доменна піч працювала до 1991 року, коли була всупереч очікуванням на подальшу роботу остоточно зупинена. Про закриття заводу було оголошено у липні 1991 року і, не зважаючи на протести, 17 грудня 1991 року завод було закрито.[3]
Окрім власне доменної печі U4 збереглися пульт керування доменною піччю, адміністративні будівлі, котельня, майстерні та деякі інші. В Юканж також збереглася садиба промисловця Штумма.[2]
2014 року парк відвідали 30684 особи.
- ↑ а б base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
- ↑ а б в Parc haut-fourneau U4. European Route of Industrial Heritage.
{{cite web}}:|access-date=вимагає|url=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка) (англ.) - ↑ а б в г д е ж и к Olivier C. A. Bisanti (2002). Uckange. coulée continue. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 31 жовтня 2015. (англ.)
|
Це незавершена стаття про підприємство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |