Мунія сіроголова
| Мунія сіроголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura caniceps (Salvadori, 1876) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Munia caniceps | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія сіроголова[2] (Lonchura caniceps) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Ендемік Папуа Нової Гвінеї.
Довжина птаха становить 10—11 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова, горло і груди білуваті, спина, крила і живіт коричневі, гузка і хвіст чорнувато-коричневі, на надхвісті помітна жовтувата пляма. Очі темно-карі, дзьоб сизий, лапи сіруваті.
Виділяють три підвиди[3]:
- L. c. caniceps (Salvadori, 1876) — південне узбережжя півострова Папуа (від острова Юл[en] і протоки Холл до Порт-Морсбі);
- L. c. scratchleyana (Sharpe, 1898) — гори Малалауа і Купріано (південний схід Нової Гвінеї);
- L. c. kumusii (Hartert, EJO, 1911) — північне узбережжя півострова Папуа (від річки Кумусі[en] до верхів'їв річки Муса[en].
Сіроголові мунії живуть в заростях на берегах водойм, на луках і болотах, в саванах, в чагарникових заростях і садах. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками, іноді утворюють зграї до 1000 птахів. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами, пагонами та дрібними літаючими комахами. Розмножуються протягом всього року, пік гніздування припадає на сезон дощів з жовтня по квітень. Гніздо кулеподібне, робиться з переплетених стебел і рослинних волокон. В кладці від 3 до 6 яєць. Інкубаційний період триває приблизно 2 тижні. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами й самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них деякий час.
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura caniceps: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |