Ніколаєнко Іван Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколаєнко Іван Гнатович
Народився1886
Луганськ, Катеринославська губернія, Російська імперія
Померлистопад 1937
Челябінськ, РРФСР, СРСР
Громадянство Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльністьдержавний діяч, революціонер
ПартіяРСДРП(б)

Іва́н Гна́тович Нікола́єнко (1886(1886), місто Луганськ, тепер Луганської області — розстріляний 1937) — український радянський партійний діяч, нарком шляхів сполучення Луганського раднаркому (1918), народний комісар внутрішніх справ УСРР (1923). Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — грудні 1921 р. і у квітні 1923 — травні 1924 р. Кандидат в члени ЦК КП(б)У в грудні 1921 — квітні 1923 р.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився у 1886 (за іншими даними — у 1881) році. Батько був ковалем. Отримав початкову освіту. У 1894—1899 роках — учень в кузні батька, учень коваля приватної майстерні. У 1899—1901 роках — хлопчик, молотобоєць трубопрокатного цеху Луганського паровозобудівного заводу Гартмана. У 1901—1907 роках — молотобоєць, коваль, ресорник кузні Луганського паровозобудівного заводу Гартмана.

З 1904 року — член соціал-демократичного гуртка у Луганську. Член РСДРП(б) з 1905 року. У 1906 році працював керівником підрайону РСДРП, районним організатором РСДРП у Луганську.

У 1907—1908 роках — служба в російській імператорській армії. У 1908 році працював робітником кустарної майстерні в Луганську. У 1908—1912 роках — робітник Луганського паровозобудівного заводу Гартмана. У 1908—1910 роках — член об'єднаної групи РСДРП і ПСР паровозобудівного заводу Гартмана. У 1912 був цеховим організатором РСДРП паровозобудівного заводу Гартмана.

З 1912 року працював робітником залізничної майстерні у Луганську, де організував більшовицьку групу. Неодноразово був заарештований за революційну діяльність. У 1915—1916 роках — член Луганського комітету РСДРП. Заарештований у липні 1916 року, сидів у в'язниці, потім перебував у Луганську на нелегальному положенні.

У березні 1917 — лютому 1918 року — голова Луганської залізничної Ради робітничих депутатів. У 1917—1918 роках — член Луганської Ради робітничих і солдатських депутатів. У серпні — вересні 1917 року — член Луганського революційного комітету. У вересні 1917 — лютому 1918 року — член Луганського комітету РСДРП(б), очолював робітничий комітет залізничників, один з організаторів червоногвардійських загонів у Луганську.

У березні 1918 року — комісар шляхів сполучення Луганської Ради народних комісарів. У березні — квітні 1918 року — комісар шляхів сполучення РНК Донецько-Криворізької Радянської республіки у Луганську.

У квітні 1918 року втік від німецьких військ у місто Царицин, брав участь в обороні Царицина. У квітні — червні 1918 року — на відповідальній роботі в Донській області. У червні — серпні 1918 року — заступник голови Надзвичайної комісії (ЧК) Північнокавказького фронту у Царицині. У серпні — грудні 1918 року — заступник голови Царицинської губернської Надзвичайної комісії (ЧК).

У грудні 1918 — 1919 року — комісар шляхів сполучення РНК Луганського району. У лютому — березні 1919 року — член Колегії Всеукраїнської Надзвичайної комісії (ВУЧК).

У березні — травні 1919 року — голова Донецького губернського виконавчого комітету в місті Луганську, у червні 1919 року вибирався головою Луганського повітового виконавчого комітету. Одночасно, у березні — червні 1919 року — член Бахмутського губернського комітету КП(б)У. У травні 1919 року — заступник голови, а у травні — серпні 1919 року — голова Донецької губернської Надзвичайної комісії (ЧК). У серпні 1919 року евакуювався у місто Харків, а потім у Тамбов. У грудні 1919 — січні 1920 року — голова Тамбовської губернської Надзвичайної комісії (ЧК).

У лютому — вересні 1920 року — голова Донецької губернської Надзвичайної комісії (ЧК) та член президії Донецької губернської Ради Народного господарства. У вересні — листопаді 1920 року — заступник голови Донецького губернського виконавчого комітету, виконувач обов'язків голови Донецького губвиконкому.

У грудні 1920 — жовтні 1921 року — голова Волинського губернського революційного комітету. У жовтні 1921 — листопаді 1922 року — голова Волинського губернського виконавчого комітету.

У вересні—грудні 1923 — народний комісар внутрішніх справ УСРР, член Колегії НКВС УСРР. У цей час підтримував прихильників «робітничої опозиції». Закінчив курси марксизму при ЦК КП(б)У.

У лютому 1924 — вересні 1926 року — керуючий Українського махоркового тресту. У вересні 1926 — березні 1927 року — член правління махоркового синдикату у Москві. У 1926—1927 роках — «троцькіст», але у 1927 році відійшов від опозиції.

У березні — жовтні 1927 року — заступник голови правління соляного синдикату. У жовтні 1927 — 1930 роках — голова правління консервного синдикату в Москві. У 1930 році рішенням Краснопресненської районної Контрольної Комісії міста Москви виключений з ВКП(б) і знятий з відповідальної роботи, але рішенням Московської Контрольної Комісії від 17 травня 1930 року відновлений у партії.

У вересні 1930 — вересні 1931 року — керуючий Московського відділу Всесоюзного об'єднання Союзкокс. У вересні 1931 — січні 1932 року — начальник будівництва Губахинського коксохімічного заводу Пермського краю. У січні — лютому 1932 року — керуючий Московської контори Всесоюзного об'єднання Союзкокс. У квітні 1932 — 1933 роках — заступник начальника будівництва Дербентського азото-тукового комбінату Дагестанської АРСР.

У 1933—1934 роках — комерційний директор тресту «Газоочищення». У 1934 — січні 1935 року — керуючий тресту «Газоочищення» у Москві.

20 січня 1935 заарештований у справі «Московської контрреволюційної організації», виключений із ВКП(б). Йому інкриміновано «членство в підпільній контрреволюційній групі „робітничої опозиції“, „…різку контрреволюційну критику політики партії і радянської влади, вироблення власних контрреволюційних настановлень, які розповсюджувалися серед своїх прихильників у Москві і на периферії“».

14 квітня 1935 постановою Особливої наради при НКВС СРСР засуджений до п'яти років ув'язнення.

У листопаді 1937 за сфабрикованим обвинуваченням у підготовці терористичних актів проти керівників партії і «радянського уряду» постановою «трійки» Управління НКВС по Челябінській області РРФСР засуджений до смерті та страчений.

Реабілітований посмертно 1965 року.

Автор спогадів «Революционное движение в Луганске» — 1926.

Джерела та література

[ред. | ред. код]