Очікує на перевірку

Пархоменко Сергій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пархоменко Сергій Борисович
рос. Сергей Борисович Пархоменко
Народився13 березня 1964(1964-03-13) (60 років)
Москва, СРСР
Країна Росія
Діяльністьвидавець, журналіст, колумніст, редактор, радіоведучий, письменник
Alma materфакультет журналістики МДУ (1986)
Знання мовросійська
ЗакладItogid
ЧленствоКоординаційна рада російської опозиціїd
Роки активності1993 — тепер. час
ПартіяКоординаційна рада російської опозиціїd
У шлюбі зГорностаєва Варвара Михайлівна
Автограф
Нагороди

Сергій Борисович Пархоменко (нар. 13 березня 1964, Москва, Російська РФСР) — російський видавець, журналіст і радіоведучий, колумніст, політичний оглядач.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Діяльність

[ред. | ред. код]

Засновник і перший головний редактор журналу «Итоги», політичний репортер і оглядач щоденних газет «Независимая газета».

Член Комітету 2008. Автор ідеї та найменування громадського руху «Товариство синіх відерець» і перших публічних акцій навесні 2010 року. Входив до Оргкомітету мітингів опозиції в кінці 2011 — початку 2012 року[1]. Навесні 2012 став одним із співзасновників «Ліги виборців» і організатором проєкту масових протестних судових позовів «Всі в суд!».

У 2013 увійшов в число співзасновників та активістів мережевої спільноти «Діссернет».

Учасник конгресу «Україна — Росія: діалог», що пройшов 24-25 квітня 2014 року в Києві[2].

В 2015 заснував проєкт «Остання адреса».

Виключення з ПЕН-Центру

[ред. | ред. код]

З травня 2014 року по 10 січня 2017 року — член Російського ПЕН-Центру, російського відділення міжнародної організації ПЕН-клуб. 10 серпня 2017 був виключений з організації[3]. Вважає, що рішення про виключити було прийняте через пост у соціальній мережі «про ганьбу, яка спіткала Русский ПЕН-Центр, коли його начальники почали публічно відмовлятися від заяви на підтримку Олега Сенцова». Найближчими днями на знак солідарності з Пархоменком ПЕН-Центр покинули Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич[4], Борис Акунін[5].

Примітки

[ред. | ред. код]