Поличинці
| село Поличинці | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Хмільницький район |
| Тер. громада | Махнівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA05120110140044400 |
| Облікова картка | Поличинці |
| Основні дані | |
| Засноване | 1595 |
| Населення | 442 |
| Площа | 2,552 км² |
| Густота населення | 173,2 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 22110 |
| Телефонний код | +380 4342 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°48′0″ пн. ш. 28°30′58″ сх. д. / 49.80000° пн. ш. 28.51611° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
265 м |
| Водойми | р. Гнилоп'ять |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 22133, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Махнівка, вул. Нікольського, буд. 15 |
| Карта | |
  Поличинці | |
 Поличинці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Поличи́нці (пол.Policzyńce) — село в Україні, у Махнівській сільській громаді Хмільницького району Вінницької області. На р. Клітинка (стара назва Верхорудка Бистрицька). Населення становить 442 особи.
Землі навколо нинішнього села Поличинці належали до київського воєводства, коли у XV ст. їх було надано князем Свідригайлом давньому руському роду Тишкевичів. На той час це місце називалось Плесо на Верхоруді Бистрицькій. Ці землі зазнавали набігів кримських татар, тому власник села, Федір Фредерік Тишкевич, за переказом, насілив місцевісць т.н. «осадчими» — Полицькими (Матей, Войцех, Олександр). Від них виникла сучасна назва села. Після смерті Федора село перейшло до його сина Януша Тишкевича, котрий був вимушений залишити своє дідичство під час Хмельниччини. У 1657 році село перейшло до брата Януша — Феліціяна Тишкевича та його сина Габріела-Міхала. За цих власників село занепало. Бездітний Габріел-Міхал заповів Поличинці Янові Хоєцькому у 1710 р[1].(По іншим джерелам, власниками села були Носажевські, Ян Бранський, потім Хоєцькі)[2].
Ян Хоєцький показав себе дбайливим господарем, надавав певні пільги осадчим, відрізнявся побожністю, помер у 1750 р.
Його син, Франтішек Казимир Хоєцький (пом.1779 р.), дідич Полічинців та Житинців, ротмистр воєводства Брацлавського, комендант бердичівської фортеці, збудував у 1770 р. в селі Преображенську церкву на місці стародавньої дерев'яної церкви св. Онуфрія. Церква св. Онуфрія свого часу мала особливу грамоту від Папи римського Пія VI.[1]Також відомо, що Хоєцьки жертвували гроші з доходів від села на Берездівський римо-католицький монастир на Волині[3].
По смерті Франтішека Казимира, маєток перейшов до сина, Яна Непомуцена Хоєцького. який був войським київським, депутатом чотирирічного сейму. У 1886 році село було власністю Болеслава Хоєцького, на поч. ХХ ст. — його сина Зигмунта.[2]
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії мешкало 925 осіб (797 православних, 117 римо-католиків, 9 юдеїв), налічувалось 129 дворових господарств, існували православна церква, католицька каплиця, школа, кузня, 2 водяних і вітряний млини[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1352 осіб (650 чоловічої статі та 702 — жіночої), з яких 1178 — православної віри, 142 — римо-католицької[5].
У період після Другої світової війни у селі діяв колгосп ім. Кірова, працювали 8-річна школа, клуб, бібліотека[6].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р, «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Махнівської сільської[7].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Козятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Хмільницького району[8].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 442 | 100% |
У селі розташована мурована церква — пам'ятка архітектури національного значення.
- ↑ а б Sulimierski, Walewski, red. Chlebowskiego (1886). Słownik geograficzny królestwa polskiego i innych krajów słowiańskich (пол) . Warszawa. с. т.VIII, с.591–592.
- ↑ а б Antoni Urbański (1929). Memento kresowe (пол) . Warszawa: nakladem autora. с. 66-69 (73-76). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 12 квітня 2019.
- ↑ Похилевич, Лаврентий (1864). Сказания о населенных местностях Киевской губернии (рос) . Київ. с. 754—755.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-86. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ під ред.Тронька П.Т., редкол. тому ОЛІЙНИК А. Ф. (голова редколегії), БАБІЙ М. Л., БОВКУН В. Д., ВІНІКОВЕЦЬКИЙ С. Я. (1972). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКО! РСР ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ (PDF) (укр) . Київ: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР. с. 343.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Поли́чинці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.331
- Погода в селі Поличинці
- Policzyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 591. (пол.)
|
Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |