Притирання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чавунна плита для притирання
Машина для притирання в лабораторних умовах

Притира́ння — метод чистової абразивної обробки поверхонь деталей шліфувальними порошками чи пастами, за якого обробний інструмент і заготовка одночасно здійснюють відносний рух із швидкостями одного порядку, або в разі нерухомості одного з них інший здійснює складний рух[1].

Характеристика[ред. | ред. код]

Притирання забезпечує високу точність (4-5-й квалітети) та мінімальну шорсткість поверхні Ra (0,01…0,04) мкм і може бути ручним чи механізованим. Припуск на притирання становить 0,01…0,02 мм. Перед притиранням деталі піддають попередній обробці (тонкому точінню, фрезеруванню, чистовому шліфуванню, хонінгуванню), котрі забезпечують необхідну точність.

Ручне притирання використовують в інструментальних цехах, в умовах одиничного та дрібносерійного виробництв, а механізоване — при великій кількості виробів.

Притири[ред. | ред. код]

Різальним інструментом для притирання є притир[1]. Притири для площин (притиральні плити) — можуть бути як прямокутної, так і круглої форми у вигляді дисків, плит, брусків, кілець чи стрижнів. Прямокутні притири використовують здебільшого при ручному притиранні, а круглі — при притиранні механізованим способом на спеціальних верстатах.

Притири виготовляють із сірого чавуну, бронзи, міді, скла тощо. Перед використанням притир шаржують, тобто наносять на його поверхню притиральну пасту, що перетворює його у різальний інструмент.

Притиральна паста[ред. | ред. код]

Для притирання сталі використовують порошки електрокорунду нормального, білого й хромистого, а також монокорунду. Для притирання чавуну і крихких матеріалів використовують карбід кремнію, для обробки твердих сплавів та інших важкообробних матеріалів — порошки карбіду бору, синтетичних алмазів.

До складу притиральної пасти, окрім абразивного порошку, входять олеїнова кислота, стеарин, вазелін тощо. Розмір зерна абразивного порошку безпосередньо впливає на якість обробленої поверхні.

Притиральні верстати[ред. | ред. код]

Розрізняють вертикальні притиральні верстати (для обробки зовнішніх і внутрішніх поверхонь) і горизонтальні притиральні верстати (для зовнішніх поверхонь). Горизонтальний притиральний верстат має одну або дві притиральні плити, між якими у сепараторі (деталетримачі) поміщаються деталі, що підлягають обробці. Плити обертаються з різною частотою в одному або у протилежних напрямах, сепаратор здійснює коливальний рух в горизонтальній площині. У результаті складного руху оброблюваних поверхонь деталей відносно притиральних плит забезпечується рівномірна їх обробка, висока точність форми (похибка до 1-3 мкм)[2].

Притиральна плита[ред. | ред. код]

Притиральні плити використовуються при ручному притиранні та на верстатах вертикального типу. Притирання проводиться плавними різноспрямованими рухами у площині робочої поверхні плити. Притиральні плити виготовляють з чавуну, твердих сплавів, сталі, міди, бронзи, скла, кераміки, алюмінію, нержавкої сталі, твердих і в'язких порід дерева, композитних матеріалів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ДСТУ 3691-98 Верстати хонінгувальні та притиральні. Терміни та визначення.
  2. Lapmaster DSG 1200 Double Side Fine Grinder — YouTube

Джерела[ред. | ред. код]

  • Копелевич В. Г., Спиридонов І. Г., Буфетов Г. П. Слюсарна справа.- К.: Освіта, 1997.- 206 с. — ISBN 966-04-0068-3
  • Макієнко М. І. Загальний курс слюсарної справи. — К.: Вища школа, 1994.-311 с. — ISBN 5-11-004084-2
  • Кропивницький М. М. Загальний курс слюсарної справи. — К.: Техніка, 1970.- 344 с.
  • Матеріалознавство і слюсарна справа: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П. П. Федірко, В. І. Дуганець, В. О. Кроль, А. М. Оленюк. — Кам'янець-Подільський: Медобори-2006, 2010. — 384 с. — ISBN 978-966-1638-26-5
  • Бучинський М.Я., Горик О.В., Чернявський А.М., Яхін С.В. ОСНОВИ ТВОРЕННЯ МАШИН / [За редакцією О.В. Горика, доктора технічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України]. – Харків : Вид-во «НТМТ», 2017. — 448 с. : 52 іл. ISBN 978-966-2989-39-7

Посилання[ред. | ред. код]