Мідь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Купрум (Cu)
Атомний номер 29
Зовнішній вигляд
простої речовини
ковкий, в'язкий
червонувато-коричневий метал
Властивості атома
Атомна маса
(молярна маса)
63,546 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 128 пм
Енергія іонізації
(перший електрон)
745,0(7,72) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Ar] 3d10 4s1
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 117 пм
Радіус іона (+2e) 72 (+1e) 96 пм
Електронегативність
(за Полінгом)
1,90
Електродний потенціал 0,345
Ступені окиснення 2; 1
Термодинамічні властивості
Густина 8,96 г/см³
Питома теплоємність 0,385 Дж/(K моль)
Теплопровідність 401 Вт/(м К)
Температура плавлення 1356,6 K
Теплота плавлення 13,01 кДж/моль
Температура кипіння 2840 K
Теплота випаровування 304,6 кДж/моль
Молярний об'єм 7,1 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки кубічна
гранецентрована
Період ґратки 3,610 Å
Відношення c/a n/a
Температура Дебая 315,00 K
Періодична система елементів
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Uut Fl Uup Lv Uus Uuo
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr

Мідь (традиційна назва) або Купрум (назва хімічного елемента в новій хімічній термінології, від лат. Cuprum) (хімічний символ Cu) — хімічний елемент з атомним номером 29, що в чистому вигляді складає хімічну речовину мідь (до простої речовини назва «купрум» не застосовується). Атомна маса міді 63,546. Це пластичний ковкий перехідний метал червонувато-золотистого кольору (рожевий за відсутності оксидної плівки), добрий провідник тепла і електрики. Віддавна його широко використовувала людина.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Густина 8,940 r/см3. tпл 1084,5 °С; tкип 2540 °С. Твердість за Моосом — 2,5-3. Хімічно малоактивний. Домішки: Ag, As, Fe, Bi, Sb, Hg, Ge. Взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном, утворює комплексні сполуки з ціанідами і ін. Солі одновалентної міді у воді практично нерозчинні й легко окиснюються до сполук двовалентної міді. Солі двовалентної міді добре розчинні у воді і в розбавлених розчинах повністю дисоційовані. Кларк міді 4,7·10-3 % за масою. В основних гірських породах її середній вміст трохи вищий (10-2). Мідь характерна для основного і кислого магматизму. При першому вона концентрується в магматичних і скарнових родововищах і поствулканічних колчеданних рудах. У зв’язку з гранітним магматизмом формуються мідно-порфірові і жильні родовища.

Історія[ред.ред. код]

Символ Міді в алхімії

Початок мідної доби поклало освоєння людьми техніки гарячого кування і литва, якому багато сприяло поширення гончарного виробництва. Печі й керамічні форми для відливання дали можливість освоїти методи переробки самородної міді. Сталося це на Близькому Сході приблизно в IV тисячолітті до н. е., в Європі і Китаї в II-III тисячолітті до н.е., а в Перу на початку I тисячоліття до н. е.

Наступний етап розвитку технологій настав вже наприкінці III тисячоліття до н.е., коли була відкрита можливість отримання металів з ​​руди. У зв'язку з відносною простотою отримання з руди і порівняно невисокою температурою плавлення мідь — один з перших металів, широко освоєних людиною. Одночасно, швидше за все випадково, було встановлено, що, якщо в тигель, де плавиться мідь, додати трохи олова, якість отриманого матеріалу суттєво покращиться.

На початку II тисячоліття до нашої ери мідь стала замінюватися бронзою. Приблизно у цю ж пору з'явилися й перші залізні вироби, але м'яке залізо (не придатне до лиття, оскільки вимагало надмірно високих температур), як матеріал для зброї і сільськогосподарських знарядь, не могло конкурувати з бронзою, — бронзова доба тривала ще 1000 років, аж до освоєння технологій навуглецьовування, гартування і зварювання сплавів заліза.

І пізніше бронза зберігала свою роль, так як перевершувала залізо в технологічності, — якщо форму залізному виробу можна було надавати лише куванням (тому навіть старовинні цвяхи мали квадратний перетин), то бронзові знаряддя можна було виливати. З XV століття бронза знову стала стратегічним матеріалом, оскільки виявилося, що вона незамінна для виготовлення гармат.

Мідь і її сплави з глибокої давнини, з служили для чеканення монет і медалей.

Походження назви[ред.ред. код]

Латинська назва міді: «купрум» бере своє походження від назви острова Кіпр, де у давнину існував широкий промисел мідних предметів. Слово «мідь» (рос. медь, пол. miedź, чеськ. med) ймовірно бере свій початок від старонімецького «smida» (метал) чи «Schmied» (коваль, англ. Smith). Від цього слова утворились і споріднені назви — медаль, медальйон (фр. medaille). Алхіміки називали мідь — «венера» (Venus).

Мінерали міді[ред.ред. код]

Самородна мідь

Відомо 170-200 мінералів міді, але промислове значення мають близько 20. До них належать: самородна мідь Cu (92%), халькопірит (мідний колчедан) CuFeS2 (34,6%), борніт Cu5FeS4(63,3%), кубаніт CuFe2S3 (22 24%), халькозин Cu2S (79,9%), ковелін (мідний блиск) CuS (66,5%), тенантит 3Cu2S·As2S3 (57,5%), тетраедрит 3Cu2S·Sb2S3 (52,3%), енаргіт Cu3AsS4, куприт Cu2O (88,8%), тенорит CuO (79,9%), малахіт Cu2CO3·Cu(OH)2 (57,4%), азурит 2 CuCO3·Cu(OH)2 (55,3%), халькантит Cu[SO4]•5H2O (31,8%), бронцантит CuSO4·3Cu(OH)2 (56,2%), атакаміт CuCl2·3Cu(OH)2 (59,5%), хризокола CuSiO3·nH2O (36,6), делафосит CuFeO2, ендрюсит та ін.

Сульфіди міді (халькопірит, халькозин, борніт, лаутит) є найголовнішими в її рудах; підлегле значення мають сульфосолі (бляклі руди) і сульфоарсеніди (енаргіт); ще менше – оксиди, карбонати і силікати (див. мідні руди).

Виробництво міді[ред.ред. код]

Світове виробництво міді

Отримання міді[ред.ред. код]

Мідь отримують з мідних, мідно-молібденових, мідно-нікелевих і поліметалічних руд. Заводи випускають чорнову (99%), рафіновану вогневим (99,6% Cu) і електролітичним (99,95% Cu) методами мідь.

Процес добування міді включає три основні етапи:

  • збагачення мідної руди;
  • виплавка чорнової міді;
  • рафінування міді.

Враховуючи дуже малий вміст міді в рудах (1-2%), руду спочатку збагачують флотаційним способом. Розмелену руду змішують з флотаційними реагентами піноутворювачами та водою і продувають пульпу повітрям. Пухирці повітря прилипають до зерен рудних мінералів, спливають і утворюють піну, а пуста порода, яка добре змочується водою опускається на дно.

Після фільтрації піни та просушування отримують концентрат з вмістом 10...35% міді. Для зменшення вмісту сірки збагачену руду піддають окислювальному випалу при температурі 600...900 °C. Після цього руда поступає в полуменеві печі з температурою в зоні плавки 1450 °C, де відбувається дисоціація вищих сульфідів і карбонатів. Продукти дисоціації сплавляють між собою, утворюючи штейн — легкоплавкий сплав з температурою плавлення 900...1150 °C і вмістом 10...60% Cu, 10...58% Fe, 22...25% S. Крім того, штейн містить домішки нікелю, цинку, свинцю, золота, срібла. Виплавка чорнової міді відбувається в горизонтальних конверторах з боковим дуттям продувкою штейну повітрям. Температура в конвертері становить 1200-1300 °C. Спочатку окисляється залізо:

2FeS + 3O2=2FeO + 2SO2

Окисел заліза в вигляді шлаку спливає на поверхню і зливається. У другий період продування:

2Cu2S + 3O2 = 2Cu2O + 2SO2

Закис міді розчиняється в розплаві та взаємодіє з напівсірчистою міддю з утворенням чорнової міді:

2Cu2O + Cu2S = 6Cu + SO2

Тепло в конвертері виділяється за рахунок перебігу хімічних реакцій, без подавання палива. Таким чином, в конвертері отримують чорнову мідь, що містить 98,5...99,5% Cu; 0,3...0,5% S; 0,01...0,04% Fe; 0,3...0,5% Ni.

Рафінування чорнової міді проводять вогневим (окислення домішок при продуванні розплаву повітрям), або електролітичним способом за рахунок електролізу в водному розчині сірчаної кислоти та мідного купоросу. При проходженні струму анодні плити чорнової міді розчиняються і на катодах осаджується чиста електролітична мідь, а домішки випадають на дно ванни.

Найбільше міді добувають у Чилі. На долю цієї країни припадає третина світового виробництва. Далі за видобутком йдуть США, Індонезія та Перу.

Маркування промислової міді[ред.ред. код]

Марки промислової міді та її хімічний склад визначається в ДСТУ ГОСТ 859-2003 [1]. Скорочена інформація про марки міді та аналоги у зарубіжних стандартах наведена нижче:

Марки міді EN, DIN Cu, % O, % P, %
М00 Cu-OFE 99,96 0,003 0,0005
М0 Cu-PHC, OF-Cu 99,97 0,001 0,002
М1б Cu-OF1, Cu-ETP1 99,95 0,003 0,002
М1 Cu-OF, Cu-ETP, Cu-FRHC, SW-Cu, E-Cu, E Cu58 99,90 0,005 -
М1ф Cu-DHP, SF-Cu 99,99 - 0,012 - 0,04
М2 99,7 0,07 -
М3 99,5 0,08 -

Специфічні особливості міді, що властиві різним маркам, визначаються не вмістом міді (відмінності складають не більше 0,5%), а вмістом конкретних домішок (їх кількість може відрізнятися у 10...50 разів). Часто використовують класифікацію марок міді за вмістом кисню:

  • безкиснева мідь (М00б, М0б і М1б) з вмістом кисню до 0,001%;
  • рафінована мідь (М1ф, М1р, М2р, М3р) з вмістом кисню до 0,01%, але з підвищеним вмістом фосфору;
  • мідь високої чистоти (М00, М0, М1) з вмістом кисню 0,03...0,05%;
  • мідь загального призначення (М2, М3) з вмістом кисню до 0,08%.

Сортамент промислових поставок[ред.ред. код]

Промислова мідь постачається після наступних видів обробки тиском:

  • холоднодеформований прокат — це тягнені (прутки, дріт, труби) і холоднокатані (листи, стрічка, фольга) вироби. Він випускається в твердому, напівтвердому і м'якому (відпаленому) станах;
  • гарячедеформований прокат — результат пресування (прутки, труби) або гарячого вальцювання (листи, плити), при температурах вище температури рекристалізації (150...240 °C);

Сортамент промислової міді наступний:

  • Мідні прутки — випускаються пресованими (20...180 мм) і холоднодеформовані, в твердому, напівтверді і м'якому станах (діаметр 3...50 мм) за ДСТУ ГОСТ 1535^2006 [2].
  • Плоский мідний прокат загального призначення випускається у вигляді фольги, стрічки, листів і плит з ДСТУ ГОСТ 1173:2006 [3]
    • Фольга мідна — холоднокатана: 0,05...0,1 мм (випускається тільки в твердому стані)
    • Стрічки мідні — холоднокатані: 0,1...6 мм.
    • Листи мідні — холоднокатані: 0,2...12 мм і гарячекатані: 3...25 мм (механічні властивості регламентуються до 12 мм).
    • Плити мідні — гарячекатані: понад 25 мм (механічні властивості не регламентуються).
  • Мідні труби загального призначення виготовляються холоднодеформованими (в м'якому, напівтверді і твердому станах) і пресованими (великих перерізів) за ДСТУ ГОСТ 617:2007[4].

Властивості міді[ред.ред. код]

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Мідь — малоактивний метал, в електрохімічному ряду напруг вона стоїть правіше за водень. Вона не взаємодіє з водою, розчинами лугів, соляною і розбавленою сірчаною кислотою. Проте в кислотах — сильних окислювачах (наприклад, у азотній і концентрованій сірчаній) — мідь розчиняється:

3Cu + 8HNO3 → 3Cu(NO3)2 + 2NO + 4Н2О

Концентрована мідь має достатньо високу стійкість до корозії. Проте у вологій атмосфері, що містить вуглекислий газ мідь покривається зеленуватим нальотом основного карбонату міді:

2Cu + O2 + CO2 + Н2O = Cu(OH)2 + CuCO3

В сполуках мідь може проявляти ступені окиснення +1, +2 і +3, з яких +2 — найбільш характерний і стійкий. Мідь (II) утворює стійкий оксид CuO і гідроксид Cu(OH)2. Цей гідроксид амфотерний, добре розчиняється у кислотах Cu(OH)2 + 2HCl = CuCl2 + 2Н2О і в концентрованих лугах. Солі міді (II) знайшли широке застосування в народному господарстві. Особливо важливим є мідний купорос — кристалогідрат сульфату міді (II) CuSO4

Механічні властивості[ред.ред. код]

Механічні властивості чистої міді у м'якому стані наступні[5]:

Застосування[ред.ред. код]

Виробництво міді у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2005 році порівняно з лідером Чилі (100% = 5 320 500 тонн).

Мідь використовують з бронзового віку, часові рамки якого оцінюються від 4 тис. до 1 тис. років до н.е. Зокрема, в Україні виявлені старі Картамиські мідні копальні на Луганщині, які датуються XVI ст. до н.е.

Сучасне широке застосування міді пов’язане з її високою електропровідністю, хімічною стійкістю, пластичністю і здатністю утворювати сплави з багатьма металами: оловом (бронза), цинком (латунь), нікелем (мельхіор) і ін. Мідь використовується в різних галузях промисловості: електротехнічній (50%), машинобудуванні (25%), будівельній, харчовій і хімічній (25%) галузях.

Використання чистої міді[ред.ред. код]

Використовується у чистому вигляді у електротехніці, вирізняється високою електро- і теплопровідністю.

Більше половини міді, що добувається, використовується в електротехніці для виготовлення різних проводів, кабелів, струмопровідних частин електротехнічної апаратури. Для цього переважно використовується чистий метал (99,98...99.999% Cu), що пройшов електролітичне рафінування.

Завдяки високій теплопровідності мідь — незамінний матеріал теплообмінників і холодильної апаратури. Крім цього, з міді виготовляють деталі хімічної апаратури та інструмент для роботи з вибухонебезпечними або легкозаймистими речовинами.

Широко застосовується мідь в гальванотехніці для нанесення мідних покриттів, одержання тонкостінних виробів складної форми, виготовлення кліше в поліграфії та ін.

Сплави на основі міді[ред.ред. код]

Залежно від марки (складу) сплави можуть використовуватися в різних галузях техніки в якості конструкційних елементів (в тому числі у вигляді припоїв[6]), як матеріали з антифрикційними властивостями, із стійкістю до корозії або заданою електро- і теплопровідністю. Велике значення мають наступні мідні сплави:

  • латунь - основна добавка цинк (Zn). Вона має жовтуватий колір. Позначається звичайна латунь буквою Л з цифрою, що вказує на процентний вміст у латуні міді, а все інше — цинк. Наприклад, Л62 (62% міді). Латунь твердіша за мідь, вона ковка і в'язка, тому легко вальцюється в тонкі листи або виштамповується у найрізноманітніші форми. Недолік: вона з часом окислюється і чорніє. Домішки кремнію (Si), олова (Sn), алюмінію (Al) підвищують міцність, антифрикційні властивості й корозійну стійкість латуні на повітрі, у морській воді й атмосфері. Марганець додає жаростійкості, а залізо твердості. Свинцева латунь добре полірується, а домішка до алюмінієвої латуні миш’яку, нікелю й заліза підвищує її стійкість до кислот;
  • бронза - сплави з різними елементами, головним чином металами — оловом, алюмінієм, берилієм] (Be), свинцем (Pb), кадмієм (Cd) та іншими, крім цинку і нікелю (Ni). Порівняно з латунню бронза міцніша, стійкіша до корозії, мають антифрикційні властивості. Позначають бронзу Бр, а далі йдуть елементи, які входять у її склад та їх процентний вміст (крім міді). Наприклад, БрОФ 8,0-0,3 містить 8% олова й 0,3% фосфору, решта — мідь. Із бронз виготовляють крани, вентилі, втулки навантажених підшипників і т.п. Берилієва бронза після загартовування, за твердістю й пружними властивостями перевершує високоякісну сталь, а кадмієві й хромисті бронзи мають високу тепло- і електропровідність;
  • мідно-нікелеві сплави - (константан (МНМц 40-1,5), манганин (МНМц 3-12), куніаль (МНА 13-3), мельхіор (МНЖМц 30-0,8-1), нейзильбер («нове срібло»)(МНЦ 15-20)). Мідно-нікелеві сплави мають високу корозійну стійкість і особливі електричні властивості, які змінюються залежно від вмісту нікелю. Крім нікелю, до складу сплаву можуть входити й інші елементи.

З часів античності мідь використовувалась у складі монетних сплавів, які отримали особливе поширення у новітню добу. Це сплави: мідь-цинк-олово, мідь-алюміній мідь-нікель, бронза, латунь, мельхіор. Литі мідні зливки античної Греції та Риму представляють інтерес для нумізматики. Мідні монети, що чеканились як еквівалент срібним, мали особливо великі розміри та вагу, як, наприклад шведські мідні дошки-плоти чи мідні гроші. З появою розмінної монети мідні монети пристосувались до потреб грошового обігу.

Мідь у інших сплавах[ред.ред. код]

Дюралюміній — є сплавом алюмінію, де основним легуючим елементом є мідь (вміст 4,4 %), а також, магній (1,5 %) та марганець (0,5 %).

У ювелірній справі часто використовуються сплави золота з міддю для збільшення міцності виробів при деформаціях і стійкості до стирання, так як чисте золото дуже м'який метал і не є стійким до цих механічних впливів.

Є сплави на основі міді, створені для імітації золота, що використовуються для виготовлення біжутерії (див., наприклад, абіссінське золото).

Мідь у хімічних сполуках[ред.ред. код]

Мідний купорос (у природі зустрічається у вигляді мінералу халькантит, хімічна формула CuSO4 • 5Н2О) використовується як окремо в 1...2. так і в суміші із свіжогашеним вапном в 1...4% концентрації (бордоська рідина) у сільському господарстві для боротьби з хворобами рослин. У промисловості мідний купорос використовується при виробництві штучних волокон, органічних барвників, мінеральних фарб, миш'якових хімікатів, для збагачення руди при флотації.

Оксиди міді (Cu2O, CuO) використовуються для отримання оксиду ітрію барію міді YBa 2 Cu 3O7-δ, який є основою для отримання високотемпературних надпровідників.

Оксид міді (іноді з додаванням оксиду барію або оксиду вісмуту для збільшення ємності) використовується у якості катода в мідно-окисидному гальванічному елементі (винайдений у 1882 році Лаландом) — хімічному джерелі електричного струму в якому анодом є цинк (рідше олово), а електролітом служить гідроксид калію.

Біологічна роль[ред.ред. код]

Позитивний вплив[ред.ред. код]

Багата на мідь їжа: устриці, печінка корів або овець, бразильські горіхи, какао і чорний перець. До непоганих джерел міді належать також омари. горіхи, соняшникове насіння, зелені маслини, авокадо, пшеничні висівки.

Мідь  важливий елемент для всіх рослин і тварин. Відомо понад 50 білків та ферментів, у яких знайдено мідь. В основному мідь міститься в крові в складі білків плазми, які називаються церулоплазмінами. Поглинаючись в кишечнику мідь переноситься до печінки завдяки зв'язку із альбуміном. Мідь сприяє росту і розвитку, бере участь у кровотворенні, імунних реакціях. Мідь потрібна для перетворення заліза організму в гемоглобін. У крові більшості молюсків і членистоногих мідь використовується замість заліза для транспортування кисню.

Відзначено [7] на основі досліджень, що сполуки міді в формі сультату у певних дозах діють бактеростатично, протигрибково, антитоксично, у курчат стимулюють ріст, а у курей  несучість і якість яєць, посилють біотрансформацію білків корму в білки тіла, підвищують загальну резистентність організму сільськогосподарської птиці.

Вважається, що мідь і цинк конкурують один з одним у процесі засвоювання в травній системі, тому надлишок одного з цих елементів в їжі може викликати недостачу іншого елемента. Здоровій дорослій людині необхідне надходження міді у кількості 1...2 мг щоденно[8]. Захворювання, що викликаються дефіцитом міді: анемія, водянка, дерматози, затримка росту, депігментація волосся, часткове облисіння, втрата апетиту, сильне схуднення, зниження рівня гемоглобіну, атрофія серцевого м'яза.

Негативний вплив[ред.ред. код]

Надлишкове надходження міді в організм веде до відкладення її в тканинах (хвороба Вільсона). При надходженні в організм людини надлишкової кількості міді може виникнути бронхіальна астма, захворювання нирок, захворювання печінки, а також просто інтоксикація організму. Симптоми передозування[8]:

  • безсоння, дратівливість, депресія;
  • м'язові болі, анемія;
  • подразнення слизових оболонок, запальні захворювання;
  • погіршення пам'яті;
  • розлади шлунково-кишкового тракту.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Індіанці культури Чонос (Еквадор) ще у XV-XVI століттях виплавляли мідь із вмістом 99,5% і використовували її як монети у вигляді сокирок розмірами сторін по 2 мм і 0,5 мм завтовшки. Ця монета ходила по всьому західному узбережжю Південної Америки, в тому числі і в державі інків[9].
  • У Японії мідним трубопроводам для газу в будинках присвоєно статус «сейсмостійких».
  • Інструменти, виготовлені з міді і її сплавів, не утворюють іскор при ударах, а тому застосовуються там, де існують особливі вимоги безпеки (вогненебезпечні, вибухонебезпечні виробництва).
  • Польські вчені встановили, що в тих водоймах, де присутня мідь, коропи відрізняються великими розмірами. У ставках чи озерах, де міді немає, швидко розвивається грибок, який вражає коропів[10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. ГОСТ 859-2001 Мідь. Марки.
  2. ДСТУ ГОСТ 1535:2007 Прутки мідні. Технічні умови.
  3. ДСТУ ГОСТ 1173:2007 Фольга, стрічки, листи та плити мідні. Технічні умови.
  4. ДСТУ ГОСТ 617:2007 Труби мідні та латунні круглого перерізу загальної призначеності. Технічні умови.
  5. ДСТУ ГОСТ 1535:2007 Прутки мідні. Технічні умови.
  6. ГОСТ 23137-78. Припої мідно-цинкові. Марки. (російська). Москва: Видавництво стандартів. 1988. с. 2. 
  7. Горобець А.І. Використання різних сполук і рівнів міді в годівлі птиці.
  8. а б Ми і медицина. Мідь (Cu)
  9. Espinoza Soriano, Waldemar. Etnohistoria ecuatoriana: estudios y documentos. — Quito: Abya-Yala, 1988. — p. 135.
  10. Интересные факты о меди и медных трубах

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л.М.Литвиненка НАН України, Донецький національний університет - Донецьк:"Вебер", 2008. – 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Горбовий П.М., Загричук Г.Я., Фальфушинська Г.І. Основи хімії елементів. – Тернопіль: В-во Карп’юка, 2001. - 276с.
  • Григор’єва В.В. та ін. Загальна хімія. – К.: Вища школа., 1991.-431 с.
  • Романова Н.В. Загальна та неорганічна хімія. – К.: Перун., 1998.-480 с.