Російський жіночий фашистський рух
| Російський жіночий фашистський рух | |
|---|---|
 | |
| Тип | жіноча організація |
| Засновано | 29 березня 1934 |
| Розпущено | 1 липня 1943 |
| Країна |
.svg){kind=small} Японія |
| Штаб-квартира | Харбін |
| Офіційні мови | російська |
 Російський жіночий фашистський рух у Вікісховищі | |
Російський жіночий фашистський рух — жіноча організація Всеросійської фашистської партії, створена в Харбіні з метою об'єднання дівчат і жінок Росії, які поділяють ідеї партії. Існувала в 1934—1943 роках в Маньчжоу-го. Ідеологія РЖФР — російський фашизм, який визначається головним гаслом російських фашистів: «Бог, Нація, Праця». Рух об'єднував російських дівчат і жінок у віці від 20 до 40 років. Організація діяла у відповідності з положенням № 11 «Про Російський жіночий фашистський рух»[1].
Становлення організації[ред. | ред. код]
Організація створена 29 березня 1934 року і фактично була єдиною політичною організацією російської еміграції, яка об'єднувала російських дівчат і жінок у віці від 20 до 40 років[2]. Згідно з Положенням, Рух виступав за національну трудову Росію, побудовану на корпоративній системі російського фашизму, в якій жінка зайняла б «за правом їй належне місце — носительки ідеї краси і берегині сімейного вогнища (дружини, матері), належним чином забезпечене законом»[3].
Організація складалася з центрального керівництва та місцевих організацій РЖФР. Центральним керівництвом був Керівний центр РЖФР і його органи, місцевими організаціями — вогнища, райони і відділи РЖФР[3]. За соціальним складом члени руху були службовцями: працівниками місцевих газет і журналів, банків та інших установ[4].
Розвиток організації, діяльність[ред. | ред. код]
Російський жіночий фашистський рух входив до Всеросійської фашистської партії (ВФП) як автономна організація-секції[5], що діє за нормами, вироблюваними керівним центром РЖФР і затверджується головою ВФП. Керівний центр РЖФР призначався на з'їздах ВФП. Загальне керівництво роботою Руху належало главі ВФП через керівний центр РЖФР. Постанови керівного центру РЖФР набували чинності після затвердження їх главою ВФП[4][3].
Керівний центр РЖФР складався з голови, яка вважалася також головою всього РЖФР у цілому, її заступниці, секретарки, яка вважалася також секретаркою всього РЖФР у цілому, скарбника і начальниць відділів Керівного центру — відділу пропаганди, відділу підготовки[3].
Місцеві організації РЖФР складалися з фашисток різних категорій співчуваючих, кандидаток, дійсних членкинь, членкинь активу, зарахованих у відповідну організацію розпорядженням її керівного органу. Вогнищем називалася група фашисток від 2 до 5 осіб, районом — група вогнищ певній території, відділом — група вогнищ або районів певної значної території. До кінця 1936 року було створено відділи РЖФР у Харбіні, Хайларі[ru], вогнища в Шанхаї, Тяньцзіні, Сіньцзіні[ru], Сан-Франциско, Чифу, на о. Манілі, у Мукдені, на ст. Маньчжурія, Хорхонті, Цаголі, Чжалайроні (два останніх вогнища 1937 року перетворено на Маньчжурський район РЖФР)[4].
Вогнище очолювала старша вогнища, район — начальниця району, відділ — начальниця відділу, які призначалися вищими начальницями і затверджувалися керівним центром РЖФР. Кожна начальниця в поточній роботі підпорядковувалась начальнику однойменної організації ВФП, від імені місцевої організації ВФП входила в дорадчий орган при ньому. При начальниці району функціював дорадчий орган — Районний центр РЖФР, при начальниці відділу — місцевий Центр відділу РЖФР[3].
Основними напрямками діяльності були агітаційна робота і виховна робота з молоддю і дітьми. На агітаційних заходах членкині руху робили доповіді за такими темами, як «Трагедія російської жінки в радянській літературі», «Положення російської жінки в СРСР і за кордоном», «Про обов'язок російської жінки» тощо. Членкині Руху ставили вистави, концерти, декламації віршів, організовували бали і вечори. При РЖФР було організовано курси крою та шиття, курси рукоділля, а також сестер милосердя. Членкині організації очолювали дочірні дитячі організації ВФП: Союз юних фашистів — Авангард, Союз юних фашисток — Авангард[ru], Союз фашистських крихіток[6].
1 березня 1941 року організацію було перейменовано на «Союз руських жінок»[7][8]. Організація заборонена 1943 року японцями, що панували в окупованій Маньчжурії, разом з іншими партійними організаціями[9].
Символіка РЖФР[ред. | ред. код]
Російський жіночий фашистський рух мав символіку: прапор, привітання, гімн, значок — спільні з ВФП, і форму — особливу для фашисток: біла блузка з чорною спідницею і чорною краваткою-бантом; білий колір символізує чисту жіночність, чорний колір — фашизм, на лівому рукаві — загальнопартійна свастика[3].
РЖФР з 1935 року видавав щомісячну газету «Пробудження»; з 1936 року вона стала видаватися раз на два тижні[4].
Голови Керівного центру[ред. | ред. код]
- Шейна Румянцева (1934)[10]
- Валентина Абаїмова (1934 — липень 1936)[11]
- Євлалия Охотіна (липень 1936 — липень 1943)[4], дружина Лева Охотіна
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Центр. архив ФСБ РФ. Следст. дело Н-18765 в отношении Семёнова Г. М., Родзаевского К. В. и др. Т. 17, л.д. 18—19.
- ↑ Окороков, 2002, с. 171—172.
- ↑ а б в г д е Положение № 11 «О Российском женском фашистском движении» // Центр. архив ФСБ РФ. Следст. дело Н-18765 в отношении Семёнова Г. М., Родзаевского К. В. и др. Т. 17, л.д. 18—19.
- ↑ а б в г д Окороков, 2002, с. 172.
- ↑ Звезда и свастика, 1994, с. 265.
- ↑ Окороков, 2002, с. 172—173.
- ↑ Окороков, 2002, с. 173.
- ↑ Русские фашисты в Китае. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 22 березня 2020.
- ↑ Стефан, 1992, с. 368—370.
- ↑ Стефан, 1992, с. 98.
- ↑ Окороков, 2002, с. 171.
Література[ред. | ред. код]
- Азбука фашизма / Сост. Г. В. Тараданов, при участ. В. В. Кибардина, под ред. и с доп. К. В. Родзаевского. — Харбин : Наш путь, 1935. — 110 с.
- Звезда и свастика: большевизм и русский фашизм / Общ. ред., сост. и послесл. С. Кулешова. — М. : Терра, 1994. — 320 с. — ISBN 5-85255-589-4.
- Лазарева С. «Союз русских женщин» со свастикой // Проблемы Дальнего Востока. — 1994. — № 3. — С. 151—154.
- Окороков А. В. Фашизм и русская эмиграция (1920—1945 гг.). — М. : Руссаки, 2002. — 593 с. — ISBN 5-93347063-5.
- Сидорчик А. (26 травня 2016). Свастика над Харбином. Как борцы с большевизмом стали русскими фашистами. Аргументы и факты. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 10 вересня 2017.
- Родзаевский К. В. Завещание русского фашиста. — М. : ФЭРИ-В, 2001. — 512 с. — ISBN 5-94138-010-0.
- Усов В. Н. Последний император Китая. Пу И (1906—1967). — М. : Олма-пресс, 2003. — С. 200—203. — 415 с. — ISBN 5-224-04249-6.
- Стефан Д. Русские фашисты: Трагедия и фарс в эмиграции, 1925—1945 = The Russian Fascists: Tragedy and Farce in Exile, 1925–1945. — М. : Слово, 1992. — 441 с. — ISBN 5-85050-314-5.
- John J. Stephan. The Russian Fascists: Tragedy and Farce in Exile, 1925–1945. — New York : Harper & Row, 1978. — 450 p. — ISBN 0-06-014099-2.
| ||||||||||||||||||||