Російський фашизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Кордони Росії ніде не закінчуються» — риторична відповідь на питання, проголошена Путіним[1] та згодом активно розрекламована.[2] Ідея постійної війни й панування, імперіалістична ідеологія — ознаки фашизму.[3]

Російський фашизм — одна з крайніх форм російського націоналізму, шовінізму та імперіалізму у сучасній новітній історії (20-21 ст).

Генеза[ред. | ред. код]

У своєму виникненні та генезі пройшов кілька фаз:

  • Від симпатій та наслідування італійському фашизму та німецькому нацизму у 1920—1930 як у сталінському СРСР, так і серед російської еміграції. Всередині СРСР фашизм був офіційно заборонений, як і будь-яка інша некомуністична ідеологія, але тісне співробітництво з правлячими фашистськими режимами відбувалося на міждержавному рівні.
  • Офіційну заборону та переслідування в СРСР у повоєнні 1950—1970 роки,
  • Неофіційне створення, відродження та підтримка невеликих маргінальних фашистських груп з боку радянської таємної державної служби КДБ на початку 1980-х
  • Легалізація різноманітних фашистських організацій та рухів у РФ під різними новими назвами наприкінці 1980-х — початку 1990-х.
  • Невизнання суверенітетів іноземних держав, відмова націям у праві на існування і лобіювання цього на державному рівні — радикальний шовінізм як ознака фашизму.
  • Реваншизм у постійному бажанні «відродити імперію, колишню імперську велич і міць» є однією з ознак фашизму за класифікаціями Лоуренса Брита і Умберто Еко.
  • Вторгнення 24 лютого 2022 року Російських військ до України та спроба зробити денаціоналізацію (знищення нації) і демілітаризацію (знищення будь-якого опору) країни, численні вбивства мирних громадян та обстріли жилих будинків по всій території України.

Наукове тлумачення[ред. | ред. код]

Деякі сучасні науковці, зокрема Олександр Мотиль, вважають сучасний російський путінізм формою фашизму, але ця думка має небагато прихильників у наукових колах, а на думку Андреаса Умланда її прихильникам притаманний утилітарний та вибірковий підхід до рис історичного фашизму[4][5]

Передісторія[ред. | ред. код]

У час існування Російської імперії Романових російський фашизм мав своє коріння в рухах, відомих в історії як «чорносотенці»[6] та «білий рух».

Російський фашизм був поширеним явищем серед емігрантських кіл, що проживали в Німеччині, Югославії, Франції, Маньчжурії та США. У Німеччині та США (на відміну від Маньчжурії) політичної активності вони практично не вели, обмежуючись виданням газет і брошур.

Із початком Другої світової війни російські фашисти в Німеччині підтримали Гітлера і влилися до лав російських колабораціоністів — найбільшої групи колаборантів із Гітлером.

«Чорна сотня»[ред. | ред. код]

Докладніше: Чорна сотня

1920-1930-ті[ред. | ред. код]

Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія був заснований Беніто Муссоліні — одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії, до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»[7].

На спорідненість політичних режимів першої половини 20-го ст. вказував Арнольд Тойнбі[8]

Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами. Проминувши тих наслідувачів, що називали себе комуністами, вкажімо лише на режим, установлений Мустафою Кемалем Ататюрком задля повного відродження Туреччини; на фашистський режим Муссоліні в Італії; на націонал-соціалістичний режим Гітлера в Німеччині.

Ідеї фашизму в цей час набули поширення серед російської еміграції. Вивчення ідеології й практики фашизму його російські прибічники розпочали від 1924 року. Тоді ж у Сербії була зроблена спроба організації Російської фашистської партії. Ініціаторами руху були професор Д. П. Рузський та генерал П. В. Черський. 1927 року створена Національна організація Російських фашистів видала свою програму, що ґрунтувалася на загальних положеннях італійського фашизму з намаганням врахувати російські умови. Організація «намічала шлях революційної боротьби з більшовизмом і майбутній хід відновлення звільненої від комунізму Росії»[9].

1930-1940-і[ред. | ред. код]

2000-ні, сучасна Російська Федерація[ред. | ред. код]

Сучасний російський фашизм швидко прогресує, і кількість неонацистських, фашистських організацій в РФ з кожним роком більшає. Їх головні ідеї базуються на антисемітизмі, та боротьби з мігрантами, расизмі, шовінізмі, імперіалізмі. У РФ неодноразово були шовіністичні акції, зокрема «Білий Вагон», під час цієї акції росіяни заходили в метро, і били усіх представників «не слов'янської» зовнішності, після викидали, тим самим називаючи його «Білим Вагоном».

Окрім цієї акції вони проводять достатньо багато ходів з нацистськими лозунгами, з них можна виокремити: «кто не скачет тот хач», «Россия для русских, Москва для москвичей», «Зиг Хайль».

Кожен рік у РФ на фоні расової ненависті вбивають від 20, до 30 громадян Таджикистану, ще безліч ситуацій з нанесенням тілесних ушкоджень. За першу половину 2017 року, за офіційною статистикою РФ, було вбито 51 людину на ґрунті расової ненависті.

9 лютого 2004 року в Санкт-Петербурзі було вбито Хуршеди Султонову, дівчинку 8 років. Злочинці наздогнали її й завдали 11 ножових поранень, від яких дівчинка померла. Під час нападу жителі двору, в якому підлітки вбивали Хуршед Султонову, чули крики «Вон из России!», «Бей чорных!».

І таких випадків маса, але далеко не усі отримують резонанс.

Володимир Путін з повагою ставиться до ідеологу російського фашизму[13][14] Івана Ільїна[15][16].

Перелік партій[ред. | ред. код]

  1. Банда Рино - Скачевского
  2. Бойова організація російських націоналістів
  3. Бойова терористична організація
  4. Лінкольн-88
  5. Націонал-соціалістична російська робоча партія (Казань)
  6. Націонал-соціалістичне суспільство
  7. Суспільство білих-88
  8. Орловські партизани (націоналістична організація)
  9. Національно-патріотичний фронт «Пам'ять»
  10. Шульц-88
  11. Mad Crowd

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Путин - детям: границы России нигде не заканчиваются. youtube.com. Россия 24. 
  2. Путин: "Границы России нигде не заканчиваются". bbc.com. 24.11.2021. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 10 квітня 2021. 
  3. Евгения Горюнова. Крым, Россия и фашизм. ru.krymr.com (рос.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 10 квітня 2021. 
  4. Андреас Умланд. Чи є путінський режим фашистським? // НВ, 10 травня 2018.
  5. Штефен Кайліц, Андреас Умланд. Чому фашисти захопили Райхсканцелярію, але не взяли Кремля: зіставлення Ваймарської Німеччини і постсовєтської Росії [Архівовано 28 червня 2018 у Wayback Machine.] // Критика, квітень 2018.
  6. Волтер Лакер. Чёрная сотня. Происхождение русского фашизма. [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] М.: Текст, 1994. ISBN 5-7516-0001-0 (рос.)
  7. Звертаючись до керівництва СРСР 21 грудня 1934 року, він вказував: «Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без посмішки дивитися на плакати: „хай живе світова соціалістична революція, хай живе світової жовтень“. Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам Тимчасового Уряду було мало навіть двох Ваших репетицій перед Вашим жовтневим торжеством. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і, звичайно, вчасно здогадуються застосувати для попередження цього те, чим користувалися і користуєтеся Ви — терор і насильство. Хіба це не видно всякому зрячому! Скільки разів у Ваших газетах про інші країни писалося: „година настала, година пробила“, а справа постійно закінчувалося лише новим фашизмом деінде. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ (Англію напевно, американські Сполучені Штати, ймовірно), який втілить-таки в життя ядро ​​соціалізму: гасло — працю як перший обов'язок і ставну гідність людини і як основу людських відносин, що забезпечує відповідне існування кожного — і досягне цього зі збереженням усіх дорогих, що коштували великих жертв і великого часу, надбань культурного людства».Источник. 1995. № 1(14). С.138–144. [Архівовано 18 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  8. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178.
  9. Вячеслав Новиков. Предисловие.— В. кн.: Муссолини Бенито. Доктрина фашизма./ Репринтное воспроизведение издания: Бенито Муссолини. Доктрина фашизма./ Переводъ съ Итальянскаго В. Н. Новикова.— Paris: Книгоиздательство «Возрождение» — «La Renaissance», 1938.— Б. М. Триасъ, 1995.— С. 6.
  10. К. В. Родзаевский. Современная иудаизация мира, или Еврейский вопрос в XX столетии // Завещание русского фашиста. — М. : ФЭРИ-В. — 432 с. (рос.)
  11. а б в г д John J. Stephan. The Russian Fascists: Tragedy and Farce in Exile, 1925—1945 New York: Harper & Row, 1978 (англ.)
  12. Окороков А. В. Фашизм и русская эмиграция (1920—1945 гг.) (рос.)
  13. Иван ИЛЬИН. НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМ. НОВЫЙ ДУХ («Возрождение» (Париж), 17 мая 1933). Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 19 березня 2022. 
  14. Иван ИЛЬИН. О ФАШИЗМЕ [1948]. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 19 березня 2022. 
  15. Послание Президента России Путина В. В. Федеральному Собранию Российской Федерации 10 мая 2006 года. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 10 вересня 2009. 
  16. Путин процитировал слова русского философа Ивана Ильина. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 19 березня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

«Певна увага до смерті Ісуса здатна принаймні в політиці зняти з себе відповідальність за дію. Одне зручне тлумачення смерті Ісуса за наші гріхи полягає в тому, що ми невинні. І тоді постає питання, хто такі «ми». Членів нашої групи можна вважати вільними від гріха незалежно від того, що ми робимо, тоді як інших можна розглядати як грішників, незалежно від того, що вони роблять.
Таке вчення про національну невинність висунув російський мислитель Іван Ільїн, християнський (православний) фашист. Точка зору Ільїна полягала в тому, що вчення Христа про істину і любов слід розуміти особливим чином, стосовно певного народу. Світ був зруйнований, вважає він, і його могли зцілити лише росіяни, особливо фашистський російський лідер. Мовляв, тільки Росія мала шанс стати християнською нацією, та й то шляхом тоталітаризму, що стирає різницю між народом і правителем. Відновлена Росія, яка б могла вести за собою людство, була б без національних меншин і без України, якої, за твердженням Ільїна, не існувало. Христос заповідав любов до Бога і любов до ближнього, але це означало для Ільїна ненависть до безбожників, тобто до тих, хто не розумів призначення Росії.»