Рюсуке Хамаґучі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рюсуке Хамаґучі
濱口 竜介
Народився16 грудня 1978(1978-12-16) (45 років)
Кавасакі, Префектура Канаґава, Японія
Країна Японія
Діяльністькінорежисер, сценарист
Alma materТокійський університет, Токійський університет мистецтв і Q11406285?
Знання мовяпонська
Magnum opusHappy Hour[d], Wheel of Fortune and Fantasyd і Сядь за кермо моєї машини
Автограф
Нагороди
IMDbID 3152327

Рюсуке Хамаґучі (濱口 竜介; народився 16 грудня 1978) — японський режисер та сценарист. Випускник Токійського університету та Токійського університету мистецтв. Він почав ставати популярним на батьківщині з фільмом «Пристрасть» (2008).

Хамаґучі спочатку отримав міжнародне визнання з фільмом «Щаслива година» (2015) та продовжив набирати популярність з «Асако 1 і 2» (2018). У 2021 світ побачив два фільми Хамаґучі: «Випадковість і здогадка» і «Сядь за кермо моєї машини». За останній він був двічі номінований на «Оскар» у категоріях «Найкраща режисура» та «Найкращий сценарій-адаптація». Він третій японський режисер, хто був номінований на «Оскар» за «Найкращу режисуру».

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Після завершення Токійського університету Хамаґучі працював у комерційній кіноіндустрії протягом декількох років перед тим, як вступив до Токійського університету мистецтв, де вчився з Кійоші Куросавою. Його випускний фільм «Пристрасть» був обраний змагатися на Tokyo Filmex у 2008.[1]

З Ко Сакаєм він створив документальний фільм із 3 частин про тих, хто вижив після Великого тохокуського землетрусу. Частина «Voices from the Waves» була обрана змагатися на Міжнародному фестивалі документального кіно в Ямагаті у 2013.[2] Частина «Storytellers» виграла the Sky Perfect IDEHA Prize.[3]

Роботу над своїм наступним фільмом «Щаслива година» Хамаґучі розпочав, коли був артистом у резиденції KIITO Design and Creative Center Kobe у 2013. Фільм був результатом майстер-класу з акторської імпровізації, що режисер проводив для аматорів. До гуртка приєдналась велика кількість людей, задіяних у фільмі. 4 головні акторки виграли нагороду за їхню гру, та фільм отримав особливу згадку за свій сценарій на Міжнародному кінофестивалі в Локарно у 2015. Хамаґучі також був нагороджений на Japan Movie Critic Awards у 2016. У цьому ж році він отримав нагороду за «найкращого новачка» на Agency for Cultural Affairs’ Geijutsu Sensho Awards.

«Асако 1 і 2» був обраний змагатися за «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі у 2018.[4]

У 2021 Хамаґучі виграв «Срібного ведмедя» на Берлінському міжнародному кінофестивалі за свій фільм «Випадковість і здогадка». У цьому ж році його «Сядь за кермо моєї машини» здобув нагороди за «Найкращий фільм» від таких організацій: Спільнота кінокритиків Нью-Йорка, Спілка кінокритиків Бостона, Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса. Також здобув нагороду за «Найкращий фільм іноземною мовою» на «Золотому глобусі». Хамаґучі був номінований на «Оскар» за «Найкращу режисеру» та «Найкращий сценарій-адаптацію» з фільмом «Сядь за кермо моєї машини».

У 2023 його фільм «Зла не існує» був нагороджений «Гран-прі журі» на Венеційському кінофестивалі.[5]

Вплив та стиль

[ред. | ред. код]

Хамаґучі описує себе як «справжнього синефіла» і «закоханого в голлівудські фільми». Його натхненням були роботи Джона Кассаветіс.[6]

Цитати

[ред. | ред. код]
  • «У якомусь сенсі всі фільми — це вигадка та реальність водночас. Я маю досвід у створенні обох і вважаю, що не існує суто вигадки або суто реальності.»[7]
  • «Актор грає напроти камери. Те, що записує камера, — це документування акторів, бо те, що вони роблять, трапляється лише один раз.»[7]
  • (Щодо багатомовної постановки в «Сядь за кермо моєї машини») «У багатомовній постановці, звісно, вони не розуміють значення слів. Натомість мова тіла та тон голосу — це те, що є важливим у вираженні цих почуттів або емоційного стану відповідних акторів. Так стає легше фокусуватися та реагувати. Я дивлюся на це так, аби отримати простіший та сильніший перфоманс.»[8]
  • (Щодо кінцівки «Сядь за кермо моєї машини») «Я колись говорив із фанатом «Сядь за кермо моєї машини», який сказав, що фільм був би ідеальним без тієї кінцівки. (Сміється) Що ж, я думаю, можливо, причина, чому я закінчив фільм так, — це зробити його трошки неідеальним.» «Щодо фінальної постановки п'єси в оплесках, якби я закінчив фільм на цьому моменті, глядачі, напевно, захотіли б зробити аплодисменти і це було б чудовим закінченням. Але, на мою думку, це не дуже задовільний кінець. Я хотів зробити щось руйнівне, аби залишити невеличку перерву.»[8]
  • (Щодо кінцівки «Сядь за кермо моєї машини») «Я не маю планів створювати сиквел, але просто бавився з речами в кінці. Одна річ, яку я скажу, — це те, що назва фільму може дати вам підказку про те, як інтерпретувати кінцівку.»[8]

Політичні погляди

[ред. | ред. код]

У грудні 2023 року разом із 50 іншими режисерами Хамаґучі підписав відкритий лист, опублікований у «Ліберасьйон», вимагаючи припинити вогонь та вбивства жителів у зв'язку з вторгненням Ізраїля в Сектор Гази. Також у листі було заявлено про необхідність звільнення полонених та створення гуманітарного коридору в Газу для забезпечення гуманітарної допомоги.[9]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ flowerwild.net － 映画に寄せるたおやかなパッション──濱口竜介監督インタヴュー. www.flowerwild.net. Процитовано 23 березня 2024.
  2. ↑ YIDFF: Past Festivals: 2013: Screening List. www.yidff.jp. Процитовано 23 березня 2024.
  3. ↑ YIDFF: Past Festivals: 2013. www.yidff.jp. Процитовано 23 березня 2024.
  4. ↑ The 2018 Official Selection. Festival de Cannes (амер.). 12 квітня 2018. Процитовано 23 березня 2024.
  5. ↑ Lodge, Guy (9 вересня 2023). Yorgos Lanthimos and Emma Stone’s ‘Poor Things’ Wins Golden Lion at Venice, Peter Sarsgaard and Cailee Spaeny Take Acting Prizes (Full List of Winners). Variety (амер.). Процитовано 16 березня 2024.
  6. ↑ Rizov, Vadim (22 травня 2019). “My First Studio, Commercially Made Film”: Ryūsuke Hamaguchi on Solaris, Asako I & II and Japanese Film School - Filmmaker Magazine. Filmmaker Magazine | Publication with a focus on independent film, offering articles, links, and resources. (амер.). Процитовано 16 березня 2024.
  7. ↑ а б The Nikkei (Японська економічна газета), (10 жовтня 2021)
  8. ↑ а б в Ryûsuke Hamaguchi on Drive My Car | NYFF59 (укр.), процитовано 23 березня 2024
  9. ↑ Newman, Nick (29 грудня 2023). Claire Denis, Ryusuke Hamaguchi, Kiyoshi Kurosawa, Christian Petzold, Apichatpong Weerasethakul & More Sign Demand for Ceasefire in Gaza (амер.). Процитовано 23 березня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рюсуке_Хамаґучі